menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 11.04.2022 в 01:25
Фанф прочитано: 660 раз
Час прочитання:
Категорія: K-pop знаменитості
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Codependency


11.04.2022, 01:25
1


За вікном монотонно барабанив дощ. Похмура погода навіювала тугу і зневіру. Осінь у всій її красі.
Фелікс сидів коло вікна, роздивляючись мокре листя. Дивно, вчора вони прибрали все переднє подвір'я, а сьогодні знову налетіло. Він би і зараз вийшов, просто під дощ, аби зайняти себе роботою і не думати.
Думки стали його особистими ворогами. Вони роїлися в голові, гули, заважали спати, їсти, розмовляти. Хотілося прилаштувати кожну як документи в архіві. Щоб усе по поличках та коробочках. Іноді він представляв у своїй голові величезні стелажі, на яких у хронологічному порядку складено все, що сталося з ним останні півтора року.
Рішення було. Загалом, варто було розворушити минуле, ще раз пропустити його крізь себе, і тоді стане легше. Лі все ніяк не міг наважитись, ховався, закривався, утікав. Набридло, сьогодні він зробить це. Проживе цей відрізок життя ще раз, дивлячись на нього з боку. Можливо, у ролі глядача буде куди простіше.
- Привіт Феліксе! - До кімнати увійшов невисокий чоловік, з гладко зачесаним назад волоссям. Лікар Пак, який за останні три місяці став незмінним другом.
- Добридень! - Фелікс привстав, вітаючи свого психотерапевта. Він подобався хлопцеві, ніколи не нав'язувався, не тиснув і не вимагав. Вони пройшли величезний шлях від повної закритості до коротких фраз, а надалі невеликих розмов. Іноді просто обговорювали погоду або випуск новин, іноді говорили про потрібні Ліксу речі.
Сьогодні хлопець готовий був перейти на новий рівень. Він був упевнений, Паку сподобається. Ніколи раніше вони не торкалися теми, в якій і крилися всі підводні камені.
- У вас сьогодні є плани лікарю Пак? – тихо запитав Лікс, знову дивлячись у вікно.
- О! Невже ти готовий розповісти мені свою історію, Феліксе?
- Хочете почути про те, як заради людини, яка вбивала мене морально та фізично, я був готовий душу вивернути? - Лі звучить байдуже, але всередині все клекоче, спогади ще надто свіжі.
- Дуже радий тому, що на сьогодні ми змогли досягти усвідомлення.
- Усвідомлювати та миритися з цим усвідомленням, зовсім різні речі.
- Різні. Але, разом з тим, вони ведуть до однієї мети, - усміхається лікар Пак, і Фелікс чіпляється за цю усмішку, як за щось світле.
- Які цілі, лікарю!? Я все ще готовий її вивертати, якщо він тільки попросить, - нічого не пройшло і не зникло просто так, може трохи притупилося, не більше.
– Саме тому, ти зараз тут, – Пак повторював цю фразу щоразу, коли вони зустрічались для бесід.
- А я завжди думав, що в подібних місцях інше лікують, - пирхнув Лікс. - Гаразд, не будемо відволікатися, поки я не передумав. Розповідь буде довга, якщо хочете, ще встигнете збігати за попкорном.
Пак усміхнувся, і сів у крісло. У його практиці було чимало розповідей довжиною в життя або близько того.

***


Фелікс схилився над ноутбуком, склавши руки в німому благанні. Смужка завантаження рухалася настільки повільно, що можна було встигнути прожити життя. Програма просто не витримувала напливу абітурієнтів і щоразу видавала помилку.
— Та поступив ти, чого так хвилюватися. Я впевнений у цьому, — голос Чанбіна був доволі спокійним, коли у Фелікса раз у раз зривався. Він не міг контролювати наростаючу тривогу і наступну паніку. Але його друг завжди був таким — надто впевненим, зібраним у будь-якій ситуації.
— А якщо ні? Не хотілося б пролетіти. Я так планував, налаштовувався. Та я останні два роки жив цією думкою, як прилечу сюди до тебе, і ми навчатимемося разом.
— Говориш, як моя дівчина, — зареготав Чанбін, глянувши на екран ноутбука.
З Чанбін Фелікс познайомився, коли йому виповнилося шість. Лі народився і виріс в Австралії, але батьки привозили його в Корею до бабусі з дідусем на кожні канікули. Ліксі погано знав мову, і дуже боявся діточок, які не дуже поспішали заводити знайомства з хлопчиком, що незрозуміло балакав.
Поки одного разу, на дитячому майданчику не з'явився хлопчик, який не випускав іграшкову лопатку з рук, і копав ямки скрізь, де тільки доводилось. Він з цікавістю дивився на Фелікса, що грав на самоті.
Так почалося знайомство, в ході якого з'ясувалося, що хлопчика звуть Со Чанбін, який живе майже по сусідству. Він багато розмовляв, спитав, чи є у Фелікса лопатка, і запропонував копати яму разом. Бінні був на рік старшим, тому одразу наказав Ліксу звати його гордим званням «Хьон». Що воно означало, Лі не знав, проте одразу погодився.
З тих пір Фелікс з нетерпінням чекав канікул, щоб приїхати до Чанбіна, а в решту часу вони спілкувалися по відеозв'язку, обмінюючись новинами. В одну з таких розмов Фелікс повідомив, що після закінчення школи приїде вступати в університет до Кореї. Обіцянки він дотримався, саме тому, зараз, так чекав на результат.
- Дивись! Дивись! Провантажилося! — скрикнув Чанбін, і Фелікс одразу ж заплющив очі долонями, тупаючи ногами, як примхлива дитина.
- Скажи, що там! Не можу дивитись! Зараз знепритомнію!
- Пройшов! Пройшов! Лікс! - Чанбін смикнув його за руки, - Досить ховатися, дивися сам!
Фелікс розсунув пальці, все ще тримаючи долоні на очах і втупився у монітор, лише потім прибираючи долоні.
- Так! Так, так, так, так! ТАК!!!!!
Вони обнялися, кружляючи по кімнаті, як два дурники.
- Вітаю студенте Лі! - переставши стрибати, Чанбін потріпав друга по волоссю, і знову обійняв, не стримуючи радості. — Давай завтра поїдемо до університету, і дізнаємось подробиці.
Фелікса переповнювало щастя поруч із звичним хвилюванням. Він завжди турбувався. Навіть, коли вирішив приїхати сюди, не переставав хвилюватись ні дня. Незважаючи на етнічне походження, Корея була і залишалася для нього чужою країною. І Чанбін був тут його єдиною рідною людиною. Бабуся з дідусем померли рік тому, а інших родичів він не знав.

***


— Так, я не зовсім розумію твої мотиви Феліксе, — перебив хлопця лікар Пак, — Точніше, через твій характер я можу зрозуміти. Але ти поїхав до Кореї тільки заради друга, хоча насправді дуже боявся, і Корея, як я розумію, зовсім не була тобі близька? Тобою справді рухало лише одне бажання поступити заради Чанбіна? Ти і радів, і боявся, коли дізнався про результати, що ж найбільше тебе лякало?
Фелікс замислився. Справді. Зараз, повертаючись назад, і згадуючи себе минулого. Що саме рухало ним у прийнятті цього рішення?
— Лікарю, та ви мене зненацька застали. Я навіть не знаю що відповісти. Думаю, іноді люди просто виходять із зони комфорту і роблять, що їм заманеться.
— У тебе не було друзів в Австралії, чи Чанбін був такий близький? Більше ніж друг?
Фелікс усміхнувся. Зараз у нього була відповідь на це запитання, але...
— Не поспішайте лікарю, усьому свій час. Якщо почну із середини, початок втратить своє значення. Скажу тільки, що тоді, я просто так вирішив. Я сумував за Чанбіном, він був другом, який завжди розумів з півслова. Товаришем, з яким навіть різниця менталітетів не ставила перепон. У мене були друзі в Австралії, але ніхто з них не викликав такого почуття. І так, тоді я твердо знав, що, незважаючи на вічну тривогу, переступлю через себе і поїду. А Бінні, він не залишить. Щоб не трапилося, ніколи не залишить.
— Він і справді не залишив, — кивнув лікар Пак, і Фелікс сумно опустив голову, облизуючи пересохлі губи.
— Того дня я відчував страх і радість. Щастя, що зумів подолати все, та здійснити задумане.

***


Наступного ранку вони з Чанбіном, як і планували, вибралися до університету. Со там уже рік як навчався, тому провів невелику екскурсію, завів у деканат, куди Фелікс заніс ще деякі документи і дізнався про всі аспекти, що його цікавлять. Хоча Лі вже дуже добре розмовляв корейською, Бінні все одно стояв поруч, немов чортів підстрахувальник, знаючи, наскільки його друг чутливий до тем мовного бар'єру. Фелікс червонів щоразу, коли робив помилки в словах. Потім він відмахувався і божився більше ніколи не розмовляти корейською. Зараз хлопець робив усе, як треба, що безсумнівно гріло душу.
— Мені подобається тут, — Фелікс усміхнувся широкою усмішкою роздивляючись на всі боки, поки вони крокували студентським містечком. Навколо справді було дуже красиво. Територія Сеульського Національного Університету була величезною, по ній навіть автобуси їздили, що до речі не аби як здивувало Лікса. Великий парк з лавочками, галявини із зеленим газоном, на якому можна було відпочивати, їсти чи вчитися. Та тут і не опишеш всього захоплення.
- Дивись, запам'ятай свої слова. Після того, як почнеться навчання, це місце здаватиметься тобі справжнім Пеклом, — усміхнувся Чанбін. Він сунув руки в кишені своїх штанів, і крокував так, наче володів тут усім без винятку.
— Ой, подумаєш! - фиркнув Фелікс, - Давай краще підемо поїмо, і вип'ємо по пиву.
— Оце справа! — ляснув у долоні Со, але його раптом окрикнули. Фелікс і Чанбін практично синхронно обернулися. Компанія хлопців махнула Бінні рукою.
- Так, давай зустрінемося біля входу на територію. Я швидко. Не заблукаєш?
— Зовсім за дитину мене маєш? Вали вже, я почекаю. Та й телефони для кого придумані, га?
Чанбін широким кроком погнав до хлопців, а Фелікс, провівши його поглядом, рушив далі тротуаром. Насправді вихід був ще далеко, і Лікс зовсім не поспішав. Він зупинився біля величезного стенду з інформацією про розташування всіх важливих об'єктів університету. Раптом його телефон задзвонив. Може Бінні так швидко впорався? Лікс поліз у рюкзак, відступаючи від стенду майже на середину тротуару, як раптом його підбили. Лі навіть не зрозумів, що трапилося, як відчув удар і шмякнувся на дупу, а його телефон взагалі в траву відлетів.
- Ауч! — Фелікс задер голову і побачив високого хлопця, який теж піднімався з асфальту, хапаючи свій скейт. Він був досить красивим: пофарбоване в блонд волосся явно досягало плечей, і було зав'язане в хвіст, великі губи і очі, на перший погляд, точно підфарбовані чорним олівцем.
— На всі боки вчили дивитися, блядь! - вилаявся блондин.
Ні тобі вибачень, ні якихось інших, більш влучних слів, які говорять у подібних випадках.
- А тебе? - випалив Лікс.
- Що сказав? Скільки тобі років сопля?
- Фелікс! — Чанбін уже летів до друга з усіх ніг, і це змусило того хлопця відступити.
- Ще зустрінемося, ми не закінчили! — відрізав на прощання незнайомець, пробігаючись поглядом по хлопцю, наче намагався запам'ятати, як той виглядає.
- Що трапилося? - Чанбін допоміг Феліксу піднятися, струшуючи невидимі порошинки з його джинсівки.
- Він наїхав на мене, ще й нахамив, - обурився Лікс, і пішов шукати свій телефон десь на газоні.
— Не дивно — адже це Хван Хьонджін.
- Хто?
- Ніхто! Краще тобі не зв'язуватися з ним.

***


Фелікс виринув із тих спогадів, відчуваючи, як пересихає у горлі.
- Можна води?
- Звичайно, - Пак підвівся, щоб виконати прохання. - Якщо тобі важко, можемо продовжити наступного разу.
— Думаю, мені вистачить сил, — Фелікс жадібно зробив декілька ковтків і на секунду дозволив собі прикрити очі.
— Хван Хьонджін це саме той хлопець?
- Він самий. Скажете, що Чанбін мене попередив, а я не послухався?
— Ти сам сказав, що не варто забігати на середину.
— Правильно, але ж це правда. Я не послухав його, — Фелікс відставив склянку з недопитою водою і прокашлявся.
- Далі цікавіше, докторе Пак, все ще не хочете сходити за попкорном?
Категорія: K-pop знаменитості K-pop знаменитості | Додав: Betty-Jun | Теги: Ангст, психологія, Hurt/comfort, Вживання наркотичних речовин, Ломка., Токсичні відносини, драма, Секс у нетверезому стані
Переглядів: 660 | Завантажень: 0 | Оцінка: 5.0/1
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Codependency
Завантаження...