menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 08.05.2022 в 16:48
Фанф прочитано: 218 раз
Час прочитання:
Категорія: K-pop знаменитості
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Codependency (Розділ2)


08.05.2022, 16:48
Фелікс згадав слова Чанбіна у перший день початку навчання. Усі навколо кудись поспішали, щось бурхливо обговорювали. Фелікс почував себе розгубленим, враховуючи той факт, що поряд не було його друга, який йому за сьогодні навіть на очі не попадався. Со обмежився раннім дзвінком із побажаннями удачі та проханням дзвонити, якщо будуть питання чи проблеми, навіть найменші, а також пообіцяв набрати сам, як тільки звільниться.
Лікс набридати не хотів, навіть у той момент, коли неуважно прочитав інформацію, і не встиг записатися на дві лекції, які його цікавили. Чим би, запитується, йому допоміг Бінні? Фелікс сам не знав, але в присутності Чанбіна справи завжди йшли краще, ніж зазвичай.
В результаті Фелікс вирішив, якщо він приперся так далеко, значить повинен вчитися справлятися сам, і не смикати нікого через зайві дрібниці. Довелось вибрати інші лекції, не настільки цікаві як ті, але теж не погані.
Після невеликого перекусу, Лікс злився з натовпом, водночас обчислюючи потрібну йому аудиторію. Не хотілося спізнюватися першого ж дня, адже твоє місце могли зайняти ті, хто не встиг потрапити на бажані лекції, хоча дуже хотів. Опинившись на місці, він полегшено видихнув. Аудиторія була заповнена наполовину, і блондин роздумував, де б присісти, як раптом якийсь незнайомий хлопець потягнув його за рукав.
- Сідай сюди! – скомандував він, і Фелікс чисто за інерцією плюхнувся на вільне місце.
- Ти чого розгублений такий? Наче людей ніколи не бачив? З провінції, чи що? - тараторив той хлопець, і Лікс повністю перевів всю свою увагу на нього.
- Ні, з Сіднея, - спокійно відповів Лі, розглядаючи цікаве обличчя співрозмовника. Весь його вигляд просто кричав про веселу натуру. І перше, що привернуло увагу – це пухкі милі щічки.
- Звідки? Ну ніфіга собі! – хлопець широко посміхнувся, і трохи підняв одну брову, схиляючись уперед. – Ось це тебе занесло чувак. Гаразд, будемо знайомі, я Хан Джісон, можна просто Хан, якщо тобі так зручніше.
Фелікс глянув на протягнуту долоню, і не вагаючись потиснув її.
- Лі Фелікс.
– Фелікс! - Джісон ніби намагався спробувати його ім'я на смак, але потім випростався і налетів із новим запитанням: - А корейське ім'я у тебе є?
Воно було, але Лікс ним ніколи і не користувався, і правду сказати, Хан був першим, хто його про це запитав. Навіть Чанбін, і той ніколи подібним не цікавився, вважаючи кращим миле «Ліксі».
- Йонбок, - все ж таки відповів Лі, мимоволі знизавши плечима.
- Фелікс мені більше подобається, - кивнув Хан, і блондин віддзеркалив його жест.

[/c]***


- Джісон став першим твоїм знайомим серед одногрупників? - запитав лікар Пак, барабанячи кінчиками пальців по столу.
Фелікс, витягнутий із спогадів, глянув на нього і ствердно кивнув.
- Так. Судячи з моїх слів, може здатися, що я досить замкнута людина, але це не так. Просто, тоді, я ще не міг звикнути до нової обстановки. Постійно думав: а якщо зроблю щось не так? Що, як моє звернення не буде вірним? Я ображу когось цим чи розлючу. Тому й поводився так. Але я зовсім не такий, у цьому ви потім переконаєтесь.
- Я це й так знаю, ми з тобою не перший день спілкуємося, - склавши руки в замок, Пак уважно розглядав Фелікса, і від цього хлопцеві було трохи ніяково.
Натягнувши довгі рукави худі прямо на долоні, він знову відвернувся до вікна.
- Мені стає моторошно від подібних слів. Здається, ви читаєте мене як книгу. Ваші психологічні прийомчики, таке собі задоволення, знаєте.
- Вибач, якщо це бентежить тебе. Але ти теж можеш зробити свої висновки, спілкуючись з кимось. Для цього не обов'язково бути психологом.
- Краще не стає, лікарю Пак, - фиркнув Лікс. – Ви зараз від теми відхиляєтесь.
- Що ж, повернемося до Джісона, - Пак різко відкинувся на спинку стільця, приймаючи більш розслаблену позу.
– А що він? Хан досить добрий і хороший хлопець, я дуже радий, що тоді він смикнув мене за руку, і завів своє знайомство першим. А ще, він дуже багато говорить, і знає все, що твориться в універі, - обличчя Фелікса просвітліло від теплої усмішки, але потім знову стало похмурим.
- Щось не так?
- Ні, - Фелікс заперечливо хитнув головою. - Про нього у мене лише добрі спогади. Просто я хотів був сказати, що саме він покликав мене на вечірку, з якої все й почалося. А отже, теж причетний до цієї історії. Але, думаючи про це, зараз, раптом усвідомив, що я ж розумів, куди йду, тільки я недостатньо чинив опір. Хто ж міг знати, як воно буде у майбутньому?

[c]***


Після лекції, коли викладач залишив аудиторію, і всі вже хотіли звалити на перерву, з перших рядів раптом піднявся невисокий хлопець у безглуздому светрі, явно теплішому, ніж того вимагала погода. Він виглядав якимось розгубленим чи що? Феліксу здалося, що йому не вистачало лише окулярів у товстій оправі.
- Мене звати Кім Техо. Я ваш староста. Хочу сказати, що сьогодні ввечері ми всі збираємося, аби відсвяткувати початок навчання. Там будуть і наші сонбе, так що всі ви повинні прийти, - на превеликий подив Фелікса, його голос був досить твердим і гучним, і не дивлячись на зацькований вигляд, він досить чітко висловлювався. - Трохи пізніше я скину адресу в наш спільний чат, до речі, хто ще не додався, рекомендую. Або я сам усіх додам, я маю список ваших телефонів.
Фелікс дістав телефон, але Джісон раптом прикрив екран рукою.
- Хочеш піти туди? - Лікс кивнув, а його новий знайомий лише очі закотив. – Це ж для лохів.
– Чому? – щиро здивувався Фелікс, адже навіть у серіалі бачив подібні збори. Лохів там не було.
- Та годі. Ти з Сіднея, а не з Місяця. Не знаєш, як справжні вечірки з посвятами відбуваються? - Джісон сховав зошити в рюкзак і з діловим виглядом вліз в особистий простір Фелікса, мабуть, щоб ніхто, окрім Лі його не почув.
- Усі знають, де відбуваються найкращі вечірки. Побачиш, сьогодні там збереться пів університету.
- Там, це де? — Фелікс витріщився на Хана, тихо перепитуючи, наче це була велика таємниця.
- У будинку у Хван Хьонджіна. Чув про такого? У нього крутецький будинок і він там постійно влаштовує тусовки.
У Фелікса серце тьохнуло при згадці цього імені. Він запам'ятав його, а ще слова Чанбіна не зв'язуватися з ним. А своєму другові Лікс був схильний довіряти у всьому. Хоча той своє попередження не обґрунтував.
– Я не піду туди! - випалив Лікс, хапаючи свій рюкзак, і збираючись піти.
– Чому? Чув значить про нього? - Джісон рушив за Лі, щиро не розуміючи, чому той так сполошився.
- Не чув. Просто не хочу.
- Та годі. Ну, підемо. Я дуже хочу туди потрапити, там усі будуть. Адже знаєш як важливо зарекомендувати себе.
– Перед ким? - Лікс, який впевнено і стрімко йшов, намагаючись втекти від Джисона, раптом зупинився і той мало не врізався йому в спину.
- Перед усіма, - Хан розвів руками, намагаючись охопити якнайбільше простору. - Ну і просто потусити. Я сьогодні встиг дізнатися все про цю вечірку. Якщо тебе Хван лякає, то навряд чи ти його там зустрінеш у такому натовпі народу. Та й у нього своя туса, нафіг ти йому здався.
- Нікого я не боюся, - надув губи Фелікс. – Якщо так хочеться то йди, я тобі для чого здався?
Лікс не розумів, чому Хан так щиро намагався його туди затягнути, адже вони знайомі лише годину з гаком. Але Джісон продовжував стояти поруч. Схоже відмова його зовсім не зачепила і відступати він не збирався.
- Просто, - геніальна відповідь, від якої Фелікс не стримався від сміху.
- Ну гаразд, подивимося, - здався блондин, розуміючи, що Хан не відчепиться.
- Чудово. Дай свій телефон, - Джісон простягнув руку у вимогливому жесті, і Феліксу нічого не залишалося, як віддати гаджет.
Хан швидко набрав свій номер, пустив собі виклик, і повернув телефон.
- Гаразд, мені бігти треба, справи ще є перед наступною парою.
Він пішов так само швидко, як і з'явився. Фелікс дивився йому в слід, як раптом телефон у руці завібрував. Лі просяяв усмішкою, побачивши того, хто дзвонив, і швидко прийняв виклик.
- Ну привіт Бінні-Хьон, - весело прощебетав Лікс.
- Ого, навіть Хьон, ти сто років так до мене не звертався, що трапилось з моїм Ліксі? – голос Чанбіна звучав так спокійно, майже медово.
- Просто так. Та, мабуть, більше не буду.
– Чому? Мені так подобається, - обурився Чанбін, але Фелікс навіть, не бачачи друга, знав, як він зараз м'яко посміхався. - Як твій перший день студенте? Чи є вільний час на чашку кави з другом? До речі, де ти зараз?
- Я ... - Фелікс хотів озирнутися, щоб описати обстановку, але раптом його обхопили поперек талії, і запах знайомого парфуму вдарив у ніс, змушуючи скрикнути від несподіванки і відразу розсміятися.
- В обіймах одного хлопця, - закінчив Лікс, і скинув виклик, повертаючись до друга. - І давно ти стежив за мною?
Чанбін відпустив його, і сховавши телефон у кишеню, уважно оглянув.
- Випадково побачив під час розмови. То що на рахунок кави?
- О, та хоч зараз.
Вистоявши чергу біля кавового апарату, вони розмістилися на бетонному піднесенні прямо біля входу в корпус. Фелікс вдихав аромат солодкого капучино, зручно умостившись на піднесенні по-турецьки. Сонце прогрівало повітря, і перші березневі дні були вже не такими холодними. Чанбін сів на край, періодично монотонно стукаючи п'ятою черевика об бетон.
- Вибач, що не подзвонив раніше. Перші дні такі божевільні. Особливо коли староста примудрився злягти в лікарню з апендиксом, а мені доводиться підміняти його.
- Ого, вашій групі пощастило отримати такого красеня старосту, - задоволено промовив Фелікс, примруживши очі, від чого в зовнішніх куточках з'явилися маленькі зморшки, видаючи його звичку багато сміятися. – У нас звичайний якийсь.
- Це не на довго. Наш староста настільки скрупульозний, що примчиться сюди, як тільки відійде від наркозу, - відмахнувся Со, і сьорбнув гарячу каву, відразу висунувши язик, томущо обпікся.
- Акуратніше, - Лікс простягнув йому серветку.
- Він буде незадоволений моєю кандидатурою, сто відсотків, але я ні до чого, вони просто сперли на мене цю посаду, доки я був відсутній. Уявляєш?!
Лікс, що акуратно сьорбав капучино, щоб не допустити помилки Чанбіна, махнув рукою:
- Упевнений, він нічого у цьому не тямить.
- А як твій день? Вже завів знайомих? Розкажи все…
- Знайшов, одного. Хоча, точніше сказати, він мене знайшов. Більше, поки що, ні з ким особливо не познайомився. Лише одна лекція була. Але знаєш, мені сподобалося. Ну, лекція була цікавою і викладач досить м'яким. Говорив, що хоче зробити наші заняття набагато цікавішими і не вантажити теорією. Я люблю таке, - торохтів Фелікс, а потім раптом замовк. Він роздумував, чи варто заводити цю тему, але все ж таки наважився.
- Бінні, скажи, а у вас бувають ці вечірки для першокурсників, чи як вони там?
Чанбін помітно напружив плечі, Фелікс це помітив.
- Бувають, вони скрізь є, і сьогодні будуть проводитись. Підеш?
- А ти? – запитанням на запитання відповів Лікс. Відставивши свою склянку, він крутив кільце на пальці.
- Ми все одно будемо в різних місцях, - Чанбін явно помітив зніяковіння друга. - Гей, що таке?
- Ну, Джісон, той хлопець з яким я познайомився, сказав, що такі заходи для лохів, а найкрутіші вечірки...
- Навіть не думай. Фелікс, я не можу тобі забороняти, але от наполегливо радити! – голос у Чанбіна так швидко помінявся з м'якого на металевий.
– Чому? - запитав Лікс, як кіт, що нашкодив. - Ти бував на його вечірках? Ти ж знаєш, кого я маю на увазі.
- Бував, але там нічого хорошого, - щось підказувало Феліксу, що Чанбін перебільшував.
Фелікс знову зиркнув на нього і опустив голову, дивлячись на свої долоні. Тепер у ньому розігрався інтерес. Але, страх нікуди не подівся. Хоча, власне, чого він боявся?
- Ти так кажеш, наче він монстр якийсь, - слабо спробував вивідати обстановку Фелікс. - Подумаєш, нагрубіянив мені, ну придурок. А що далі?
Чанбін зітхнув і повернув голову вбік, не дивлячись на друга, задумливо пожував нижню губу.
- Там усі напиваються просто до свинячого вереску. І не тільки це. Якщо ти підеш, я правда хвилюватимуся. Сьогодні я не піду ні на яку вечірку, тому що у мого вітчима день народження, який я не можу пропустити. А ти краще сходи, як ти висловився, до лохів.
- Бінні! – вигукнув Фелікс. – Це не мої слова. Гаразд, я зрозумів тебе. Я зроблю, як ти кажеш.

***


- Ти ж не послухав його?
- Я дійшов до цієї вечірки лохів, - Фелікс проковтнув в'язку слину, і знову потягнувся до склянки з водою.
Лікар Пак усміхнувся, він потер своє перенісся, очевидно розмірковуючи про щось. Феліксу починали подобатися його ремарки. Така собі оцінка незалежного експерта.
- Ти настільки суперечлива людина. Джісон сказав тобі піти з ним, і ти поступово піддався, потім Чанбін попросив не йти, і ти знову погодився. А чого хотів ти сам?
- Можливо залишитися на дивані з печивом і телевізором? - розвів руками Лікс.
- Не обманюй, явно не це, - Пак тицьнув у нього пальцем на відстані.
- Гаразд, я просто ганчірка, от і всі справи.
– Давай без поспішних висновків. Чого ти хотів сам, Феліксе?
- Я не знаю.

***


Фелікс стояв біля дзеркала, змінюючи сережку у вусі з маленького гвіздка на більш об'ємну, з гарною ноткою. Він вчепився в неї поглядом, щоб не страждати від невизначеності.
Подумати тільки. Знайшов проблему. Піти на одну вечірку чи на іншу? Сам хлопець був схильний більше прислухатися до Чанбіна, адже той завжди радив йому правильні речі. А з іншого боку, Джісон так привабливо розповідав. Він не хотів його підводити, бо вже пообіцяв.
Що коли зовсім трохи зазирне, а потім придумає причину піти? Не поганий варіант.
Уважно себе оглянувши, Фелікс залишився задоволеним: сірі джинси та футболка, а поверх тепла худі, і ще джинсівка. Все-таки березневі вечори не відрізнялися теплом, можна ще й шапку начепити. Лікс любив зручний одяг, та й туди, куди він зібрався, такий одяг буде в пору.
Джісон телефонував якраз у той момент, коли Лікс взувся. І проклинаючи себе, той вирішив не відповідати. Він не вмів відмовляти. Краще потім скаже, що не чув. Якщо підніме, Хан, напевно, його вкотре переконає.
Викликавши таксі, Лі ще раз звірив адресу, яку надіслав староста, і назвав її водієві. Вже ховаючи телефон, блондин глянув на пропущений виклик, і задумливо пожував нижню губу. Не гарно виходить. Зітхнувши, він все таки відкрив поки що порожній діалог, і швидко набрав повідомлення.

Фелікс: Пробач, я не піду, так що вирушай сам.

На душі знову оселилася тривога, як буває, коли чекаєш дуже хвилюючих та важливих новин. Насправді він просто боявся, що Хан відповість і почне його вмовляти. А він усе вже вирішив, і не збирався піддаватися. Тільки відповідь усе не приходила. Це приносило помітне заспокоєння. Лікс сховав телефон у кишеню і відкинувся на сидіння, дозволяючи собі прикрити повіки.
Опинившись біля потрібного ресторанчика, Фелікс помітив досить велику жвавість, студенти стягувалися невеликими групами, всі щось жваво обговорювали, а дехто навіть під руки тримався. Така атмосфера захоплювала, і Фелікс вирішив, що вчинив правильно. І нічого тут не лохи збираються. З чого Хан взагалі зробив такі висновки.
Сунувши руки в кишені, Лі прямим кроком рушив до входу, але його несподівано підхопили під руку і потягли вбік.
- Так і знав, що тут тебе зустріну, - Джісон дивився на Фелікса з невимовною претензією, але не поспішав її виговорювати.
- Пробач, але я правда збираюся піти туди, - вказуючи на ресторан вільною рукою, Лікс спробував лагідно звільнити другу.
- Та годі, у тебе на обличчі написано, що ніфіга ти не збираєшся. Ходімо за рогом моє таксі.
І чого він до нього причепився? Їхав би на свою вечірку. Фелікс нерішуче глянув на ресторанчик, потім на Джісона, і важко зітхнув. Насправді – це лише вечірка. Нічого не станеться.
- Гаразд, ходімо. Але я не хочу затримуватись там надовго, так і знай.
- Та як скажеш, - Хан вже не дуже і слухав його, тягнучи до свого таксі.
Категорія: K-pop знаменитості K-pop знаменитості | Додав: Betty-Jun | Теги: Вживання наркотичних речовин, Ангст, психологія, Секс у нетверезому стані, Ломка., Hurt/comfort, драма, Токсичні відносини
Переглядів: 218 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Codependency (Розділ2)
Завантаження...