menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 17.05.2022 в 13:37
Фанф прочитано: 582 рази
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 1 відгук
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

мені тебе море шепотіло


17.05.2022, 13:37
На горизонті тонкими лініями золота розгоралося сонце. Навколо тихим шелестом хвиль та глухими перегукуваннями команди дзвеніла морська пісня. Чонгук прикрив очі і задоволено посміхнувся — море починало новий день.

.
Корабель ліниво розтинав воду, сонний і тихий після нічної грози. Дощ залишив дрібні озерця на палубі та мокрий одяг, недбало розкиданий по всій поверхні судна.

Команда млявими тінями вовтузилась навколо свого капітана. Кілька альф розвалились на невеликих лавках і гучно сопіли, підставивши голу шкіру сонцю.

— Ей, Чон!

Чонгук ліниво розплющив очі. Намджун виглядав не краще за інших. Мружив очі і за ті кілька секунд свого шляху від трюму до капітана тричі позіхнув, гулко клацнувши зубами.

— Там той прокинувся, — боцман кивнув у бік капітанської каюти, яку той добровільно віддав їхньому штатному магу. Чонгуку до подібних привілегій не було ніякого діла. Йому б безхмарне небо над головою і тиху колискову морських хвиль. Так і спалося міцніше, і в команді не було ніяких сварок щодо окремого статусу капітана.

— І що? — Чон вернув погляд морю, звісився з дерев’яного поручня і простягнув розкриті долоні назустріч пінистій воді. Бірюза переливалась дорогоцінним камінням, а капітан дитиною від цього блиску тішився — он де його справжнє багатство.

— Ти — капітан, тобі і розбиратись.

— Але це ти наполіг на тому, щоб дістати його, — Чонгук зосереджено вдивлявся у темні води, намагаючись розгледіти кольорові спини медуз. Після шторму стихія завжди довго заспокоювалось, даруючи можливість заглянути у таємницю глибин.

— Чонгук…

Капітан відштовхнувся від поручнів і потягнувся, смачно позіхнувши.

— Іду вже, — недбало махнув рукою в сторону трюму. — Тільки зникни.

У каюті стояв задушливий запах трав. За всі роки плавання він настільки в’ївся у дерев’яне начиння, що ніякий вітер, який часами залітав крізь вузькі віконниці, з таким стійким ароматом не справлявся. Ні один альфа не любив сюди заходити. Трави лоскотали ніс і після кількох хвилин в цьому приміщенні наступні пів години по палубі гуляло гучне чхання.

Прибиті до підлоги скрині гуркотіли скляним дзвоном, під ногами лежали кошлаті килими, придбані в заморських землях. Це місце зібрало у собі всю веселку кольорів і на тлі решти корабля здавалося надто химерним.

Наявність у команді мага схвалив абсолютно кожен її член. Моряки назагал до присутності на судні омег ставились скептично, але Чонгук завжди думав інакше і команді своїй ці істини доступно пояснив.

Яка, до чорта, різниця, якщо смола в сильні шторми не витримує тиску води і дерево в трюмі корабля постійно гниє? Чи за одне плавання пів команди подихає від незрозумілих захворювань? Наявність омеги точно не зможе ще більше погіршити і без того жахливий стан припасів, відсутність попутного вітру або нашестя щурів.

А маг всі ці проблеми вирішував майже одним махом руки, окрім того забезпечуючи постійну наявність на борту чистої прісної води. Так що коли в одному з портових міст Чонгук звернувся до старого друга, який марив подорожами, а Джин із задоволенням погодився поповнити рядм моряків, питання поставилось ребром.

Спочатку невдоволені були, але швидко передумали — після першої ж бурі, коли замість нескінченного викачування води з трюму всі змогли спокійно відпочити.

— Добрий ранок, — Чонгук пригнувся, проходячи крізь надто низькі для дорослої людини двері і мазнув поглядом по кімнаті. Джин спокійно пив свій настій, бо його, дивно, на кораблі захитувало, а несподіваний гість сидів на ліжку, закутаний у теплу ковдру по самий ніс і з неприхованою цікавістю розглядав капітана у відповідь.

— Добрий, — маг перехопив свій напій і піднявся. — Я залишу вас наодинці.

Чонгук не встиг спитати причину такого рішення — Джин шмигнув в прохід і зачинив за собою двері ще до того, як капітан взагалі відкрив рота.

— Дякую, що врятували мене.

Чонгук мимоволі смикнувся. Голос густою сіткою заповнив невеликий простір, щупальцями ковзнув тілом, просочуючись усередину. Слова знайшли відгук не в голові, ні. Назустріч подалось все нутро. Звук розшарувався, намішуючи далекий клекіт прибережних птахів і шепіт морської піни.

Капітан потер долонею груди поверх серця. До нього ніби сама стихія звернулася, і нічого доброго це не віщувало.

— Будь ласка.

Мужчина чи хлопець, Чонгук не міг сказати напевне, висунув з-під ковдри обличчя. Гостре, ніби стесані водою скелі, і зовсім недостойно засмагле для того аристократичного одягу, в який був одягнений ще вночі.

В очі капітан не дивився. Своєчасно згадалися всякі легенди і конкретно у цю секунду Чонгук схильний був їм вірити.

— Я — Техьон, — омега, схоже, нічого не боявся. Капітан відчував на собі його погляд, але вперто розглядав чужі губи, підборіддя, частину шиї. Все, що завгодно, тільки б не очі.

Всередині зміїним кублом шипіла напруга. Чортівщина якась.

— Чонгук.

Техьон завовтузився, скидаючи з себе ковдру. Чонгук вперто розглядав нижню частину його обличчя, зачепив поглядом тонкий ніс із крихітною родимкою на самому кінці.

— Ви мене боїтеся, капітане?

Чонгук відчужено хитнув головою і навіть не збрехав. Не боявся, просто остерігався. Його зазвичай такий врівноважений стан зараз поплив, набираючи контурів мутного хвилювання.

А потім Техьон привідкрив губи і тихо розсміявся. Чонгук не втримався, підняв голову, намертво зачепившись за чужий погляд.

Сміх рвав струни напруги, змочував їх маслами і гладкою долонею заспокоював море, що в цю секунду вирувало всередині капітана. Альфа відчув небувалу легкість у ногах, лоскіт, що ковзнув по хребту і червоні квіти передчуття, які завмерли на язику.

Глибокі, чорні очі — справжня морська безодня. Переливалися пустотливими смішинками і тягли до себе, ближче. Манили щось там в них розгледіти.

А потім омега кліпнув.

Чонгука відпустило. Він фізично відчув, як прозора пелена впала до ніг, залишаючи легкий аромат водоростей і ледь чутний шелест крил.

— Що з вами, капітане? — і голос начебто нормальний. Низький, приємний, але цілком нормальний. І очі теж — звичайні, темно-карі, хіба що вії на нижній повіці густі, а між ними загубилась невелика родимка.

— Все нормально, — Чонгук розгублено тре шию, подумуючи піти та відпочити. Або, може, випросити у Джина якогось відвару. Захворів чи що?

— Я можу пройти на палубу?

Чонгук хмурить брови і легко посміхається, повертаючи своєму морю спокій.

— Не боїтеся?

Техьон задеркувато посміхається у відповідь. Хилить голову до вкритого ковдрою плеча. Темні, густі кучері шовком падають на чоло, прикриваючи очі.

— Чого ж мені бояться? У воду скинете?

— Тут ціла команда альф, а ви навіть не знаєте, хто ми такі.

Техьон перехоплює неслухняне волосся і прибирає за вухо.

— Не думаю, що мені є чого бояться.

— Сміливо, але по-дурному, — відрізає капітан, розслаблюючи плечі. Сорочка давно висохла і приємно пахла морською водою. Його добряче обдало хвилею, коли тягнув цього безстрашного.

— Ви не здаєтесь людиною, яка може мене образити, — Техьон відкинув ковдру, відкриваючи торс у широкій, білій блузі. Одяг Джина, Чонгук цю блузу вже бачив.

— А якщо ми пірати? — капітан сам не знав, навіщо намагається налякати омегу. Може, просто хоче перенести на чужі плечі відлуння власних почуттів п’ятихвилинної давності. Це, мабуть, низько, але назад слів не забереш.

Техьон лякатися не спішив. Випростав спину, допитливо схилив голову до плеча.

— Не думаю.

Капітан відвернувся у бік вікна, ховаючи легку посмішку. Небо за склом стало зовсім блакитним, отже, сонце повністю вийшло з-за обрію. Пора б піти перекусити і братися до роботи. Поки палуба волога, її ще можна добряче почухати, не добуваючи води з моря. Команда впорається швидко і до вечора у всіх з’явиться вільний час.

— Через день-два, якщо погода дозволятиме, ми будемо біля найближчого порту. Там вийдете, — Чонгук встав і обсмикнув штани. Босі ноги топились у ворсі килима і альфа запізніло подумав про те, що варто було їх хоча б обтерти, а не розносити тут грязюку. Джин ненавидів, коли його речі бруднили.

— Маг сказав, що ви прямуєте до порту Арле, — Техьон відкинув ковдру вбік, опускаючи ступні на підлогу. — Чи не могли б ви довезти мене туди? Я заплачу.

Чонгук скептично оглянув худорляве тіло. На омезі навіть одяг був із чужого плеча, його власне ганчір’я висіло на одній із балок біля самого носа корабля. Що він може запропонувати?

— І чим же?

Техьон зісковзнув з ліжка і випрямився, розпроставши плечі. Він виявився зовсім трохи нижчим за Чонгука і помітно дрібнішим від Джина — одяг мага на кістлявих плечах висів мішком.

— Мій камзол. Якщо принесете, то я заплачу.

Чонгуку нічого не вартувало приютити на судні ще одного тимчасового пасажира. Їжі було багато, води вистачало, а з місцем для сну зовсім ніяких проблем — де бачиш, там і спиш. Тільки недавно зупинялись біля величезного міста, де затримались майже на тиждень. За цей час встигли розпродати товар, а на виручені гроші закупили продовольство і, якщо чесно, так швидко швартуватись не планували.

Але… Якщо цей Техьон справді має чим заплатити, відмовитись від цього буде дурістю. Чонгук кивнув на двері, пропускаючи омегу перед собою. Техьон шмигнув в отвір, залишаючи у каюті відтінок післягрозового повітря і ледь відчутної солі на язику.

На палубі їх зустріло палюче сонце над головами і команда, що навіть не думала продовжувати роботу. Нова людина на кораблі, ще й виловлена посеред моря — кому не буде цікаво?

— Швабри в руки і натираємо дошки, доки не висохли! — Чонгук підвищив голос, щоб всім було чутно. — Якщо день буде тихим, увечері дістанемо пиво та ром.

Ця обіцянка магічним чином підняла бойовий дух. Альфи заметушилися, загуркотіло начиння для прибирання. Техьона в спокої не залишили. Проводили поглядами, дехто навіть тихенько присвистував, але межі ніхто не переходив.

Їхній новий пасажир був достатньо симпатичним, щоб зазвичай обділені увагою протилежної статі в міру специфіки роботи моряки так просто упустили можливість хоча б здалеку насолоджуватись чимось, що не дошки-швабри.

Капітан поманив Техьона за собою і попрямував у сторону передньої частини судна. Цілком стерпний і, схоже, не найдешевший камзол обдавався легким вітерцем і на перший погляд виглядав сухим. Це, звичайно, сумнівно — тканина щільна, зовсім непрактична для плавання.

Техьон підійшов до свого одягу впритул, прикриваючи той від чіпкого погляду капітана. Кілька секунд щось перебирав, після чого повернувся, посміхнувся і простягнув Чонгуку стиснутий кулак.

— І? — капітан враженим не виглядав. Ну, пальці такі нічого. Долоня вузька, переходить у худе, костисте зап’ястя. З такими руками аж ніяк не по морям подорожувати.

— Ось, — долоня розкрилася подібно до стулок морських молюсків, а на ній…

— Диявол мене забери…

У долоні під сонячним промінням переливались п’ять перламутрових перлин. Всі різні, необроблені, але, справді, диявол забирай цього Техьона… Продавши одну таку, вони всі зможуть безбідно блукати по морях років три, не менше.

Чонгук за все своє життя таке диво бачив лише одного разу, у далекому дитинстві на прийомі тодішнього короля, до якого потрапив разом із батьками. Перлина прикрашала діадему монархського фаворита.

Капітан поспішно накрив чужу долоню, змусивши стиснути пальці.

Техьон насупився і спробував вирвати руку. Чонгук скривився, різко смикнув омегу на себе.

— Сховай їх і нікому не показуй. Взагалі нікому, ти мене зрозумів? — не шепотів, шипів прямо у чуже вухо, забуваючи правила пристойності. Техьон на це лише фиркнув, відхиливши голову, щоб не врізатись прямо у плече капітана.

— Чого це? Бери. Я ж сказав, що заплачу, — омега зіскользнув на панібратське «ти» не менш легко.

Чонгук рикнув, притискаючи хлопця до себе.

— Я тебе так довезу. Сховай, кажу. Якщо хтось побачить…

Техьон ще раз смикнув руку і на цей раз альфа його відпустив.

— Цього мало?

Чонгук пошкодував, що взагалі вчора ввечері вирішив пейзажами насолодитись. Такої підлості від улюблених глибин він не очікував.

— Я за одну таку зможу купити корабель, найняти ще одну команду і спокійно плавати років два. Хто ти взагалі такий, якщо так спокійно віддаєш такі цінні речі першому зустрічному? І ціни їм, схоже, не знаєш.

Техьон сховав руки за спину, очі відвів у бік.

— Там, де я живу, їх дуже багато. Ти мені життя врятував, тому мені не шкода.

І знову кулак уперед, майже Чонгуку в груди. Капітан роздратовано струснув головою, давно втративши будь-яку меланхолійність, що підтримував у собі від ранку.

— І де ж ти живеш?

Омега нахабно посміхнувся. Вітер грайливо підібрав його кучері, фантомними зміями розкидаючи їх у повітрі.

— Якщо не скажу, викинеш мене за борт?

Чонгук шумно видихнув.

— Не думаю, що тебе це справді лякає.

Техьон розтягнув губи ще ширше. Посмішка торкнулася очей, відбиваючись сліпучими відблисками на краях райдужки. Чонгук відчув себе загнаною в сіті рибою. Бовтайся, скільки хочеш, а в результаті все одно станеш чиєюсь вечерею. І альфі це зовсім не подобалося.

— Як ти опинився у воді?

Не те, щоб Чонгук не міг собі всього цього уявити. Вони пливли відомим маршрутом і часто зустрічали інші кораблі. Вчорашня гроза легко могла стати останньою в житті якогось не надто великого судна, де капітаном зробився багатенький, але повністю зелений ще хлопчисько. Або комусь не сильно сподобалося почуватися такою от рибиною, ось Техьона і викинули в чіпкі обійми не надто дружно налаштованих хвиль.

— Я не всім подобаюся, — омега безтурботно знизив плечами, мовляв подумаєш, не вперше.

— Чого тоді не запропонував перлини? Рівень твоєї привабливості для людей скочив би до небес у ту ж секунду.

— Я заплатив їм золотом, але мабуть коригувати маршрут заради одного пасажира все-таки не сильно хотілося.

Що ж, це цілком можливо. У ремеслі моряків рідко хто міг похвалитись доброю душею. У них лише два боги — море та золото. Найважливіші та найпотрібніші. Решта деталей буденного життя як от співчуття чи співпереживання звично посилаються до морських глибин.

Тим не менше, капітан Техьону не вірив. Щось було в його словах… гниле. Віддавало тухлою рибою і зовсім неприємно лоскотало ніс.

— Добре, — альфа звично потер шию, оглядаючи команду. Йому був потрібний Джин. Маг — єдиний, хто міг би напевне сказати, чи варто затримувати на їхньому судні нового пасажира.

— Ховай перлини і займи себе чимось. Я відійду.

Техьон піти не дав. Схопив вільною рукою за рукав, змусивши обернутися. Зловив погляд, і Чонгук знову відчув повзуче хребтом хвилювання. Воно просочувалося під шкіру теплом чужої долоні навіть крізь тканину, змушувало напружитись і спробувати розірвати зоровий контакт.

Не виходило. Блискучі цятки в чужих очах закручувались у вир, затягували, манили не гірше моря, що нашіптує безумцю свої пісні.

— Візьми хоч одну, капітане. Я хочу відплатити.

У грудях щось підозріло завовтузилось. Чонгук завжди цінував свою інтуїцію і схильний був їй довіряти. Чому ж зараз не може твердо відмовитись? Ось, навіть долоню відкрив, готувався прийняти платню.

Техьона відволікла лайка одного з матросів. Він відвернувся, а Чонгук поспішно сховав долоні до кишень, подалі від чужих багатств. Ніколи не був ласий до подібних речей і рідко коли гидував справедливістю. А брати за перевезення цілу перламутрову перлину… Ні, нізащо.

— Я пішов.

Техьон залишився стояти на носі корабля, проводжаючи капітана задумливим поглядом.



***




— Ти його перевірив? — Чонгук сперся на поручень і звично втупився у блискучу воду. Сонце ласкаво пестило, вітер розносив дрібний бриз крапель, змочуючи прілу шкіру. Джин курив свою самокрутку, дражнячи ніс ароматами незрозумілих простим смертним трав.

— Так.

— У мене погане передчуття.

Маг знизив плечима, випускаючи в чисте повітря пружні кільця диму. Матроси все ще драїли палубу, змиваючи бруд морською водою. Волога випаровувалась майже на очах, залишаючи під собою чисте дерево.

— З твоїм передчуттям нічого не можу зробити, але хлопець безпечний. Дивний, звичайно… — Джин усміхнувся, згодовуючи попіл білявій піні, що шипіла під корпусом корабля. Чонгук кивнув. Другу він довіряв більше, ніж собі. Можливо, перевтомився, думається всяке.

— Довеземо його? — Джин дістав з кишені крихітну скриньку і акуратно поклав туди залишок самокрутки. Навіщо йому зберігати недопалки, Чонгук не знав, але в чужі справи лізти не звик.

— Так. Довеземо.

— Треба закінчити зі справами і відпочиватимемо, — Джин натхненно плеснув у долоні і пішов до себе у каюту наводити лад.

Море тихо шелестіло. Матроси, пещені сонцем і обіцянкою добре розслабиться, натхненно намивали дошки, виплітаючи у повітрі тиху пісню. Чонгук знав — тиху, бо збирають сили. Варто сонцю пройти центр неба, жарі стихнути, а пересохлим ротам отримати освіжаючі ковтки міцних напоїв, голоси наберуть гучності, пісні розбавляться смішними розповідями та невгамовним сміхом.

Капітан швидко стягнув сорочку, роздобув швабру і собі. Погано змушувати команду працювати, а самому отак відпочивати.

За роботою час летів непомітно.

Коли піт кривими смугами розписав спину, а край штанів можна було викручувати, Чонгук сперся на дерев’яну ручку швабри і озирнувся. Більшість команди займалася своїми справами, дехто прибирав дерев’яні відра. Чонгук насправді легко міг би попросити допомогти з брудом і постійною вологою під ногами Джина, але відсутність праці у таких довгих плаваннях погано впливали на здоров’я хлопців. Крім того, завжди треба було думати на крок уперед — трапиться щось із їхнім магом, всі обов’язки знову повернутися. А якщо люди забудуть, як і що треба робити, довгого життя в улюбленому, але безжальному морі не буде.

— Чон! — Намджун білозубо посміхався, киваючи на двері в трюм. — Тягти заохочення за хорошу роботу?

Чонгук озирнувся на море. Вода ласкава і спокійна після нічних забав, а значить можна було відпочити.

— Тягни.

Коли капітан, чистий і посвіжілий, вибрався з трюму, веселощі тільки набирали обертів. Матроси витягли кубики, залучаючи частину команди до гри. Інші ліниво спостерігали за своєрідним поєдинком, голосно підбадьорюючи товаришів і цокаючись повними пляшками хмільних напоїв. Розлите пиво яскравими відблисками вкривало підлогу і Чонгук хитнув головою, вже знаючи, що прибирання, більш ретельне, повториться завтра.

Джина видно не було — він рідко брав участь у їхніх розвагах.

Капітан пройшов уздовж палуби, відмахуючись від пропозицій приєднатися до ігор. Він звично не торкався алкоголю, обравши залишатися достатньо при своєму розумі на випадок проблем. Чонгук зупинився біля носа корабля, сів, пропхавши ноги крізь широкі прогалини в дерев’яних балках. Босі ступні лизав холодний вітер, море змочувало шкіру сіллю. На горизонті небо повільно потопало у крові сонця. Темні, колючі нічні хмари програвали фарбам заходу і це було так само казково, як і ранкова синь.

Чонгук відчував, як горло забиває звичний аромат водоростів. Тіло розслаблялося, вбираючи морську магію. Звуки шумних товаришів мішалися з майстерною мовою води. Такі тихі, спокійні вечори для капітана рідкість, але їхнє очікування завжди виправдане.

— Доброго вечора, капітане.

Чонгук обертається, легко вгадуючи передзвін чужого голосу. Буває таке, так? Коли ти один раз у житті говориш із людиною, а забути її звучання ніяк не зможеш.

— І вам доброго вечора.

Капітан відвертається назад, чіпляє пальцями поручень. Дерево гладке, випещене сонцем і загартоване морем. Чонгуку здається, що в такі миті він відчуває душу свого корабля.

Увагу привертають чужі ноги. Альфа мимоволі порівнює їх зі своїми та кривиться. Техьон, на відміну від нього, широкі, світлі штани вирішив не закочувати і тепер весь низ нагадував ганчірку для підлоги. Ступні, проте, виглядали чистішими за Чонгукові. Вузькі, кістляві, зараз вони здавались майже білими, хоча насправді Техьон міг похвалитися розкішною золотистою засмагою. Така ось небесна загадка.

— Чому ви тут сидите?

Чонгук вернув погляд обрію. Сонце топилося у воді, втрачаючи фарби і небо поволі затягувало чорничною темрявою. Незабаром морські відблиски ковзнуть вгору, відобразяться на безхмарному полотні крихітними зірками. Капітан ніколи не вдавався у розумні роздуми щодо небесних світил. Йому завжди ближчими були легенди.

— Я там, де маю бути.

Техьон тихенько засміявся.

— Хіба ваше місце не поряд із командою?

Чонгук повернувся до нового знайомого. Омега дивився на море і майже не кліпав, ніби боявся пропустити велику виставу. Можливо, боявся. Якщо вірити безлічі легенд, у момент, коли ніч повністю забирає світ у свої володіння, сонце перед щоденною смертю дарує свій останній промінь. Той, хто цей промінь побачить, на одну мить зможе відкрити для себе всю морську глибину та її таємничих, досі не вивчених мешканців.

Може, Техьон цю легенду знав і зараз намагався зловити шматочок магії.

— Моє місце на кораблі.

Не дуже зрозуміло, але дуже чесно. Чонгук хоче знову повернутись у бік горизонту, знову спробувати наситити себе стихійними фарбами. Не встигає. Омега швидко повертає голову і чіпко ловить його погляд, відрізаючи будь-яку можливість сховатися.

Останній промінь цього вечора капітан ловить у чужих очах.

— Ви не схожі на моряка, — чесно ділиться Техьон, схиляючи голову до плеча. Його кучерями, чорними, пружними, нахабно грається легкий вітер і Чонгук лише на мить дозволяє собі замислитися, які вони на дотик.

— Я не моряк.

— А хто? — допитується омега, а Чонгук дивиться у чужі очі. Вони в сутінках зовсім втратили темряву, стали каламутними, водянистими, ніби ось-ось розіллються морем і втягнуть капітана в жадані глибини. Не розливаються, тільки змочують нутрощі, стираючи шар пилу, що блокував відвертість.

— Людина, яка спіймала мрію, — відвертості у Чонгука дивні, але Техьон на це лише яскравіше посміхається. Посмішка дивна, і губи теж, але капітанові вони пролазять свіжим повітрям у груди, змушуючи трохи прискорити дихання.

— Мрія — море?

Чонгук силою відводить погляд і хмуриться — зірок сьогодні зовсім мало. У голові з’являється зовсім шалена думка. Їх, схоже, цей ось, що Техьон, своїми водянистими райдужками зібрав і сховав. Якщо придивитися, то за каламутною плівкою можна помітити мерехтіння.

— І корабель, — погоджується.

Декілька хвилин сидять мовчки. Обох від розмови відволікає гучний плескіт.

Омега схоплюється, перевалюючись через поручні. Вказує пальцем у сторону води, ледь не підстрибуючи на місці.

— Кити, там кити!

Чонгук помічає величезні спини морських жителів, що переливаються у світлі нічних світил не гірше за хвилі. Вся сутність реагує на чуже захоплення — таке чисте, невинне, від якого серце завмирає, а потім починає битися все швидше, вертаючи втрачене.

Капітан заворожено розглядає нового знайомого. Такого неможливо красивого, оповитого цим м’яким вечором і кришталевим щастям від побаченого. Техьон повертається до нього і Чонгук, чого вже там, знаходить втрачені зірки.

Рідкісні люди так реагують на будь-яких морських істот. Глибини — небезпека, і нікому не доведеш, що ця небезпека дорогоцінно-прекрасна. А Техьон, здається, сам розуміє.

І Чонгуку від цього чомусь невимовно жарко.

— Любиш риб? — альфа прокашлюється і намагається питанням стерти з чужого обличчя цей вираз. Той самий, від якого точно впав би на коліна, стій він зараз на ногах.

— Я… — омега знову сідає і прижмурюється, опираючись підборіддям на складені руки. — Я їх вивчаю. Знаєте, проводжу дослідження і таке інше. Наука.

Чонгук виразно киває, хоча від науки та всіх її галузей завжди тримався осторонь. Не заперечував, просто ніколи не ліз.

— Хіба омегам належить займатися такими справами?

— Хіба синові наближеної до короля людини належить займатися грабунком?

Це туше, як не глянь. Чонгук здивовано кліпнув, не розуміючи, звідки Техьон міг про це дізнатися.

— Я дуже уважний, — навіть не довелося озвучувати питання. — Ви надто ввічливі і за собою стежите. Я ніколи в житті не бачив такого капітана. Або те, як ви їсте. Занадто акуратно навіть для високопоставленого моряка. А ще перлини… Мало хто взагалі знає про їхнє існування, і на пальцях можна перерахувати тих, хто їх бачив у живу.

Чонгук вражено видихнув.

— Ви справді дуже уважні, — з натиском і тривогою. Майже ніхто на судні не знав про його минуле.

— Я не скажу нікому, не турбуйтесь.

Чонгук чомусь вірить.

Вони знову замовкають. Техьон з небаченим теплом проводжає поглядом величезних тварюк, ніби невинних цуценят на прогулянку вивів. Китів багато, і вони зовсім близько до корабля. Капітану б занепокоїться, може курс підкоригувати — такі істоти легко могли б перевернути судно.

Але він не рухається. Тремтлива любов фізично відчувається у повітрі і Чонгук не може змусити себе порушити єднання цієї незрозумілої людини з природою.

— Можна задати питання?

Чонгук киває, хоч омега на нього навіть не дивиться.

— У когось із команди є сім’ї?

Капітан зацікавлено смикнув бровою, трохи міцніше стискаючи дерев’яну балку.

— Навіщо вам це?

Техьон поклав долоні на перило. Вітер підібрав тканину штанів і грайливо смикнув, відкриваючи вузькі ступні.

— Завжди було цікаво, хворіють моряки коханням чи ні.

Чонгук сперся на руки і закинув голову догори. Тема сім’ї для більшості була тим самим болем, який виїдає до смерті, а ліків від нього не існує. Не помагають ні зілля, ні магія. Вирішує все лише вибір. І на пам’яті капітана тільки двоє альф наважилися кинути глибокі води, залишившись на суші, щоб ніжитись в обіймах своїх обранців та ростити дітей.

Занадто складний вибір.

— Ніхто з моєї команди не має ані сім’ї, ані пари. Море завжди потребує жертви.

Техьон хмикає і хмурить брови, відчувши в’язку гіркоту у чужих словах. Чонгук чудово розумів, що багато хлопців не проти були б знати, що там, на далеких берегах, їх чекають. Часто ділились подібним на п’яну голову, особливо ще зелена молодь. На жаль, чекати місяці свого альфу ніхто не готовий.

— Але ти, капітане, вочевидь хворий, — омега знову легко зіскакує з ввічливих звертань на дружній тон, а в голосі чуються лукаві нотки. Чонгук здивовано переводить на нього погляд. Справді тішитися. Усміхається, в очах наче біси танці почали.

— Я не хворий.

— Хворий-хворий, — Техьон проводить пальцями по дереву. — Ти його, — долонею креслить у повітрі коло, маючи на увазі корабель. — Так гладиш, ніби коханого пестиш. Я ні в кого такого не спостерігав.

Чонгук не стримує теплу посмішку, дивлячись на пузаті вітрила над головою. Білі навіть у нічній темряві, вони штовхають його судно в далину, послужливо натягуючи щільну тканину.

— Але ж це не хвороба. Я не хворий, — вирішує посперечатися з чистої вредності.

— Хворий, — омега стоїть на своєму.

— Що за хвороба така?

— Море.

Море. Бути хворим морем — це дуже скупо, щоб описати масштаб. Чонгук би обов’язково додав сотню деталей. Пояснив, чому в нього не хвороба, ні, чиста залежність.

Техьон щось читає у його очах, щось бачить і начебто розуміє.

Просить:

— Розкажеш?

Чонгук хмуриться кілька хвилин, заглядає за спину, на мляву, майже сплячу команду. Знову ловить чужий погляд. Там вода ледь хитається, повний штиль. Спокійна, але хвилююча, і така щиро зацікавлена, що капітан… ведеться.

Легко, безсоромно ділитися суттю свого єства, ніби справді зі стихією базікає. Згадує густий запах водоростей, кольорових медуз, грайливих дельфінів. Стягуючу шкіру сіль і освіжаючий вітер. Відблиски сонця та зірок, дзеркальне відображення неба.

Розповідає, як йому чується морська пісня — та, що клекотом чайок, буйством хвиль, шипінням піни.

Навіть бурі не оминає стороною. Ті самі, які легко забирають моряків у вічні обійми, а його чомусь лише грайливо лякають.

А Техьон слухає. І штиль чомусь нервується, розгойдується різкими водними вихорами, спінює там усе, запалює.

І Чонгуку хочеться говорити більше, довше. Тільки про море з самим морем, закутим у вузьких межах чужих райдужок.



Наступні десять днів погода кораблю усміхається. Сонце поперемінно затуляється хмарами, даючи відпочити від гарячих, задушливих променів. Вітер навіть без допомоги Джина підганяє судно в потрібний бік і команді майже нічого не доводиться робити, крім звичних, буденних справ.

Після того вечора Техьон частенько вечорами приходив на капітанський місток до Чонгука, і вони довго мовчали, вдивляючись у море. Іноді омега розповідав про морських мешканців, змушуючи альфу забути про свою самотність і жадібно вбирати нову інформацію. Наука наукою, але якщо це стосується моря, то все дозволено.

Вдень Техьон зазвичай допомагав Джину або їхньому кухареві. Якщо раніше страви були просто непогані, то з легкої руки омеги команда почала справді насолоджуватись.

Техьона швидко полюбили. Занадто швидко, і Чонгука часом хвилювало власне щеняче захоплення, яке буркотіло штормом усередині, варто було вихопити поглядом темні кучері.

Але у моряків кожен день може стати останнім. І не дивно, що Чонгук, мрійливий капітан, так сильно закоханий у море, легко піддався людині, яка цю закоханість поділяла. Годинами сидів поруч, вишуковував у водяних просторах щось своє.

— Наш кеп закохався? — Намджун опустив важку долоню Чонгуку на плече і альфі довелося відірватися від Техьона, що захоплено перебирав на палубі трави мага. Біля боцмана сяяв радісною посмішкою Хосок.

Вони з капітаном давні друзі, перші в його команді. Чонгук сміливо називав їх друзями, хоча це слово навряд чи могло обійняти все те, що їм довелося разом пережити. Саме тому язикатим альфам так легко сходили з рук всякі дурниці у бік ватажка судна.

— Проміняв море на гарненьке личко, — театрально-трагічно проспівав Хосок, спираючись на поруччя. — Остепенитись вирішив? Розпустиш команду після прибуття, наробиш діточок і згадуй, як звали. А ви, бідолахи, шукайте собі нового капітана.

Чонгук безболісно тицьнув альфу кулаком у плече.

— Не говори дурниці. У мене почуття тільки до моря.

Альфи засміялися.

— Це пахне божевіллям, тобі не здається, Хос? — Намджун показово покрутив пальцем біля скроні. — Замість гарненької фігурки повний рот солі. У вас, капітане, дивні смаки.

Чонгук похитав головою. Він не закохався, ні. Хіба що зовсім трохи. Не у всього Техьона, ні. Його ж заворожила тільки та частина, яка в моря вкрадена. Але пояснювати це друзям не було ні бажання, ні сенсу. Вони ласі на гарні очі та пружні сідниці, а він… Йому душу подавай. Щоб завширшки до самого горизонту, а глибиною — до каменів на дні.

— Він, здається, не проти розважитися з тобою, Гук, — Хосок кивнув у бік Техьона. Той був зайнятий допомогою Джину, але іноді кидав зацікавлені погляди у бік альф.

— Де розважатимемося? Прямо тут, на палубі? Це вже не тільки для мене буде розвага. Вас теж стороною не обійде, — фиркнув Чонгук, вертаючись до розглядання горизонту.

— Ти…

— Кеп! Там… У трюмі… — захеканий хлопчисько, юнга, якого вони підібрали більше року тому в одному з портів, швидко махав руками. Ноги по коліна були мокрими і за ним пленталася ціла стежка розмитих вологих слідів.

— Віддихайся, — голос Чонгука став різкішим. — Що трапилося?

Хлопець кілька разів глибоко вдихнув, кілька разів видихнув.

— Там протікання! Маг уже дивиться, але просив покликати вас.

Чонгук швидко переглянувся з друзями.

— Джун, ти за головного, — і помчав разом з підлітком, що підстрибував поруч.

У трюмі звично пахло вогкістю і зовсім незвично — сіллю. Чонгук зістрибнув зі сходів, босими ногами плюхнувшись у воду.

— Джин!

Маг сидів навколішки біля великої дірки, з якої ривками вливалась вода. Одна з дошок була обламана прямо посередині.

— Риба чи що, — Джин тримав у руках кристал і задумливо гладив його. Пальці виблискували бляклою бірюзою.

— Не впораєшся?

Маг щось прошепотів, кристал відгукнувся ледь помітним світінням.

— Ні. Цей виродок продав мені не повністю заряджений амулет, а я не перевірив, — Джин відкинув камінь вбік і він з гучним плюскотом осів на підлогу. — Але я протримаю захист максимум п’ять днів. Ми зможемо десь пришвартуватися?

Чонгук заплющив очі, вимальовуючи карту. Через три дні звідси невелике портове містечко і вони легко могли б трохи скорегувати маршрут.

— Три дні. Тобі щось потрібно?

Джин кивнув і розлючено пирхнув.

— Забери від мене того хлопця, бо я його прокляну. Ніби альфа, а такий істеричний.

Чонгук кивнув і, м’яко поплескавши друга по плечу, пішов нагору, потягнувши за собою хлопчика.

— Іди, допоможи кухарю, добре? — капітан рідко кого сварив і чудово пам’ятав себе у такому віці. Тому й вирішив, що легше буде просто перенаправити енергію малого на щось корисне.

— Що там? — Намджун із Хосоком усе ще стояли на попередньому місці.

— Змінюємо курс. Діра.

— Зупинимося у Зірані? — Намджун орієнтувався в місцевості не гірше за капітана.

— Так. На день-два. Це ситуацію не змінить, нам по дорозі.

На тому й вирішили. Чонгук пішов коригувати курс, а альфи — роздавати накази щодо ситуації.

За годину до капітана приплентався омега. Чонгук спокійно стояв біля штурвалу і свердлив велику подряпину на одній з рукояток. Мабуть, справа рук Намджуна. Відмінний стратег, приголомшливий розум, а руки з одного місця.

— Що сталося? — Техьон опустився на землю, звично підібравши чисті ноги під себе. Як вони тільки не брудняться, Чонгук не знав.

— Діра. Зупинимося на день у Зірані, — капітан останній раз пробігся поглядом по глибокій подряпині і роздратовано цокнув.

— Плистимеш з нами до Арле чи зійдеш там?

Техьон глянув на море. Декілька секунд мовчав, потім кивнув.

— Ні, моя кінцева — Арле.

Чонгук знизив плечима. Відвернувся, щоб випадково цей зачарований не помітив дрібних крапинок радості в його очах. Він зовсім не проти такого сусідства на зайвий місяць.



***




Зіран містом можна було назвати з натяжкою. Невеликий порт, кілька будинків біля самого берега та пара фермерських будівель на кілька кілометрів навколо. Далі — густі ліси, що кордоном стоять між морем і далеким материком.

Проте Чонгуку це місце подобалося. Тут завжди було мало кораблів та чудовий, порожній пляж. Жителі працювали у своїх будиночках, забезпечуючи нечастих моряків необхідним.

Ще Чонгуку подобався маленький ринок. Жителі Зірана відрізнялися своєю любов’ю до яскравих барв і всіляких дрібниць. Умільці створювали з мушель чудові прикраси, а капітан любив їх розглядати.

Поки Джин пішов до місцевого мага по допомогу, частина команди розсипалася містом. Хосок поплентався у будинок розпусти, який і будинком назвати не можна було, але альфа від цього менше радіти не став. Намджун залишився на кораблі, виштовхнувши капітана «прогулятися», а Техьон щеням тягався за Чонгуком.

— Яка краса! — омега вигукував подібне приблизно разів двадцять біля кожної лавки і неодмінно хотів перемацати кожну прикрасу. Чонгук перемовлявся з продавцями і вже просто махав рукою на спроби вивідати, хто «ось цей от симпатичненький хлопець».

— Якщо я дам їм перлину, вони дадуть мені браслет? — Техьон засунув руку у кишеню і вже був готовий дістати свої скарби. Чонгук цикнув, перехопивши його зап’ястя.

— Навіть не думай.

— Але…

Альфа видихнув.

— Що ти хочеш? Я куплю.

Чонгук ніколи в житті не зізнається, наскільки гаряче стало всередині від сяючої усмішки на чужому обличчі. Він, напевне, вперше в житті робив подібний жест і, чого таїти, подібна реакція була надто приємною, щоб не пообіцяти собі повторити.

Техьон браслет вибирав довго. Придивлявся, крутився довкола крамниць, мацав і випитував, що та як. Тепер щеням тягався капітан і його, господи, ні краплі це не дратувало.

— Цей.

Чонгук схвально хмикнув. Тонка мотузка трубчастих, ніжно-рожевих мушель виглядала акуратно і витончено. На вузькому зап’ясті буде саме те.

— Ну, бери тоді.

Техьон захоплено замуркотів, підставляючи руки. Купець добродушно посміхнувся, обережно опускаючи прикрасу в долоні. Омега навіть не став стискати пальці.

— Може, одягнеш? — Чонгук відрахував потрібну кількість срібняків торговцю.

— Потім, — і Техьон, кілька разів подякувавши чоловікові, пірнув у бік пляжу.

— Де такого солодкого відхапав? — альфа ховав посмішку у густих вусах, але очі видавали.

— Де відкопав, там уже немає, — філософськи видав Чонгук. Альфа засміявся.

— Кеп, у тебе очі так не сяяли, мабуть, з першої подорожі.

Чонгук знизив плечима. Може, й не сяяли. Звідки знати.

Він ще раз подякував купцю і поплентався у бік пляжу, сподіваючись знайти Техьона там. На межі, де закінчувалась трава, стягнув чоботи. Стопи потонули у розсипчатому, холодному піску. Від відчуття суші по хребту ковзав вітер. Незвично.

Море кликало. Капітан без нього ніяк не міг, тягнуло страшною силою. Яка суша, яка сім’я, якщо такий зв’язок із потужною стихією? Його порушити неможливо.

Техьон сидів зовсім близько до води. Поклав стопу на стегно і щось з нею робив, закриваючи видимість згорбленою спиною.

— Дивись!

Варто було Чонгуку опуститися на землю, омега схопився і різко оголив ногу, задерши штанину вище коліна. Капітан не одразу зрозумів, що саме йому демонструють. Сковзнув поглядом по кістлявому коліну, зачепився за міцну гомілку.

— Що це?

Техьон розгублено глянув на свою ногу. Шматок шкіри біля кісточки нагадував висушену шкуру риби. Суха, жорстка, наче хтось добре пройшовся теркою.

— А, це… — Техьон відпустив тканину, штанина впали вниз, закриваючи і шкіру, і саму ногу. — Це від сухості. Мені потрібні креми, шкіра дуже чутлива.

Щось у цьому поясненні Чонгуку критично не подобалося. Він обережно перехопив пальцями вузьку ступню, підняв штани й уважно оглянув болячку. Подібного ніколи раніше не бачив.

Нога під його дотиками тремтіла і чи Техьонові просто важко було втримувати рівновагу, чи подібна близькість хвилювала.

Чонгука ось зненацька схвилювала. Так сильно, що бездумно пройшовся пальцями вільної руки вище, погладив м’язи. Шкіра омеги виявилася зовсім гладкою, безволосою і страшенно холодною.

— Ти замерз?

Дивитись на розгублене обличчя над собою — найвища насолода, справді. Зараз Техьон нагадував зовсім ще хлопчиська, дитину, що зіткнулася з дорослим світом. Може, так і було, Чонгук не хотів перевіряти.

— Якщо замерз, я можу перевезти нас на корабель.

— Ні, все добре. Я, якщо чесно, — омега повернув голову у бік збитої морської піни, нерівною лінією збудованої грайливими хвилями. — Хотів покупатись. Підеш зі мною?

Знову погляд на капітана, тільки цього разу зовсім інший. Тягучий, відкритий, такий, що не терпить жодних заперечень. Чонгук почував себе зачарованим.

— Пішли, — омега вирвав ногу з чіпких пальців і відбіг убік, спиною до моря. Потягнув до зав’язки на сорочці.

У Чонгука серце впало в живіт. М’язи мимоволі напружилися, чи бажаючи допомогти відірватися від подібного і втекти подалі, чи навпаки — кинутись слідом.

Техьон часу даремно не втрачав. Перехопив сорочку за краї і одним рухом стягнув через голову, відкриваючи худорлявий, підтягнутий торс, різкий і чіткий, без властивої омегам плавності. Шкіра під післяобіднім сонцем сяяла золотом, манила спробувати.

І хто такий Чонгук, щоб відмовляти? Він все ж таки моряк, у нього кожен день може бути останнім.

Але все ще сидить, жадібно дивиться. Запам’ятовує спину з дрібними, блідими шрамами вздовж хребта, підтягнуті сідниці, так безсоромно виставлені на загальний огляд.

— Ідеш? — Техьон не повертається, кличе мов море, а на ділі — його, Чонгука. Капітан роздягається миттєво, а заклинач уже по пояс у воді. Мовчить, жодного звуку не видає. Тільки долонями навколо водить, торкається нестабільної гладкості моря.

Чонгук шипить крізь зуби, коли ноги лиже холод, проте вперто йде далі. Вода штовхається, перешкоджає, але капітан, він теж упертий.

Коли до Техьона залишається кроків зо два, омега обертається. Не дає оговтатись, хапає за руки і несподівано сильно тягне на себе, змушуючи ступити на ту глибину, коли дно вже не відчувається. Чонгук смикає зап’ястями, намагаючись звільнитися, але йому не дають, тягнуть вниз. Вода зрадливо замикається над головою, бере у полон слабку людину. Альфа ледве встиг набрати більше повітря, щоб не захлинутися. Сіль щипає очі і Чонгук їх швидко закриває, намагаючись рухати ногами, щоб виплисти нагору. Все ще смикає руки, але чужі пальці вчепилися мертвою хваткою.

Усередині згущується паніка. Легені починають боліти, рот сам мимоволі відкривається з надією на ковток свіжого повітря.

А потім це повітря надходить. Разом із чужими губами та прохолодним вітром, що обдуває мокру голову. Чонгук ворушить ступнями, намацуючи тверде дно та завмирає, зовсім не розуміючи, що відбувається. Його шию кільцюють міцні руки, талію — стегна, а обличчя зігрівається від теплого дихання.

Капітан розплющує очі і губиться в чужих — чистих, живих. Знову втрачають пітьму, шумлять хвилями і м’яко тягнуть на глибину без шансу вижити.

— Що ти… — горло болить, горить від солі, а руки самі обвивають чужу талію, притискають ближче.

— Цілуй мене, капітане. Чуєш? Море просить, — Техьон подається вперед сам. Лиже губи, цілує так шалено, ніби йому його, капітана цього, більше повітря треба.

У Чонгука в голові порожньо. Тіло, вільне від думок, відгукується на тихий поклик, вбирає в себе чужий жар, не в змозі чинити опір.

Море перестає штовхатися — обволікує, утримує на місці, не наважуючись заважати.

Капітан також не заважає. Підтримує чужі стегна, гладить пальцями холодну шкіру і лише підставляється під пестощі, щедро даровані несподівано палким омегою.

— Ну, капітане, — чіпка рука роздратовано смикає за волосся, змушуючи задерти голову. Чонгук розплющує очі, дивиться.

Техьон приголомшливий настільки, наскільки може бути людина у нерівному бою з морем. Очі наче морська гладь, руки щупальцями ковзають по тілу, обпалюючи і охолоджуючи ніби одночасно.

— Поцілуєш? — і схиляє голову до плеча, допитливо, по-дитячому так, а тілом напирає сильніше, міцніше стискає стегна на талії, даруючи повноту відчуттів свого бажання.

Чонгук розсіяно бігає поглядом від очей до губ, від губ до очей. Не може вирішити, чого хоче більше.

— Капітан… — і це вже не слова, благання, морське чаклунство, що змушує міцно схопити шию і втиснути чужі губи у власні.

Техьон задушено стогне йому прямо в рота, волосся натягує ще сильніше і так чуйно відповідає, до останньої краплі віддається, що Чонгуку світ зовсім розмивається.

Море навколо починає шуміти. Хвилі вдаряються у спину, ревниво штовхаються — куди їхнього капітана забрали? Чи, може, Чонгуку здається. Може, вода просто пестить, а йому удари, натиск лише маряться. Зовсім неясно, на стихію часу не залишається. Куди там час, весь світ, якщо в руках найживіше?

— Ей, кеп!

Чонгук не впевнений, що це справді голос. Не впевнений, що розрізняє слова, бо у вухах шумить намішана вода з чужими стогонами.

— Чон!

Чонгук перехоплює мокре волосся і відтягує чужу голову від себе, не в змозі відірватися від губ самостійно. Техьон шкрябає шию нігтями, треться, тулиться ласкавим звіром, невдоволений, що його перервали.

— Кеп, Джин вже дістав кристал! Ми вертаємось!

Чонгук справді хотів би повернутись, щоб глянути на друга. Можливо, щось відповісти, можливо, оправдатись. Капітану подібним займатись — дурість. Особливо, коли є дійсно важливі справи, за якими варто було б прослідкувати.

Але очі не можуть відірватись від чужих. Там море, небо, глибина і височіть хлюпочуться. Заманюють, сітками обплітають — не вирватись.

А потім все зникає. Техьон виплутується з його рук і губиться між хвилями, залишаючи за собою тремтливу пустоту.

Чонгук кілька хвилин стоїть на місці, обнесений муром води. Намагається прийти до тями.

Не приходить. Яка там тяма?
Категорія: K-pop знаменитості Омегаверс, Романтика, K-pop знаменитості, Міфічні/фантастичні істоти, AU, Слеш | Додав: drgn_y | Теги: Taekook, Бтс, море, au, романтика, русалки, Вігуки, фентезі, BTS, Vkook, сирени
Переглядів: 582 | Завантажень: 0 | Коментарі: 1 | Оцінка: 5.0/1
Ставлення автора до критики: Обережне
Всього коментарів: 1
прекрасна робота. Дуже дякую, тваріна

avatar
мені тебе море шепотіло
Завантаження...