menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 15.05.2022 в 18:20
Фанф прочитано: 287 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Відблиски світла кохання


15.05.2022, 18:20
Fall in love with u...

Колись літні канікули - це було найкрутіше і найкраще в житті кожної дитини, не рахуючи тих, кого на всі три місяці насильно віддавали до табору або пансіонату. Ті, хто їхав щоліта відпочивати закордон так взагалі щасливчики, немає сумнівів щодо того, що вони чекають літа більше, ніж свій день народження.

Хьонджин теж полетів би на місяць до Парижа. Ох, який він прекрасний, хотів би він злітати туди зі своєю другою половинкою, якої в нього, на жаль, немає. Йому залишається тільки мріяти про те, щоб жити як сир у маслі, довго та щасливо з предметом своїх зітхань.

Кожні літні канікули, на всі три місяці Хван повертається до рідного міста до батьків. У Сеулі він живе в гуртожитку університету і, цілком непогано, але що зрівняється з рідною домівкою, правда?

Однак, знову ж таки, його предмет зітхань - єдина причина через яку він не особливо хоче додому, і одна з причин якої хоче. Він знає, що той теж приїжджає додому на канікули, і від батьків дізнався, що сьогодні він до них заглядав, і, о боги! Він заходив до нього! У нього ледь серцевий напад не трапився, як тільки його мати згадала ім'я Фелікс.

І він досі не в собі. У такому поспіху збирав речі і кожні п'ять секунд дивиться на час, чекаючи на таксі. І його сусід може підтвердити дивну поведінку приятеля. Хван лікті кусає, нервовий і дуже схвильований, що аж лякає своїм станом співмешканця.

Час наближався до обіду і хлопці ходили по кімнаті, один, збираючи речі, другий - схвильований і занурений у думки. В усьому гуртожитку була метушня, багато хто їде додому, а дехто залишається. Цих канікул чекали всі, навчальний рік був надто тяжкий і гріх не скаржитися. Де обіцяне «все буде легко, перший рік пролетить так швидко, що ви і не помітите!»? Хван готовий сперечатися і виплакати літр сліз. Його бідні нервові клітини, чи лишилися вони? А йому ще 4 роки вчиться.

Таксі друга приїжджає через кілька хвилин, і Хван допомагає тому з валізами і проводжає до виходу.

- Так, послухай, хлопче, - починає серйозним тоном друг, ім'я якого Чанбін. - Тільки спробуй сидіти склавши руки. Підійшов, узяв та зізнався.

- Зовсім уже поїхав? Та ні за що.

- Серйозно, чувак, я не витримаю твоє скиглення. Або хоча б не пий більше. Клянуся, я всі ці твої поеми про нього одного дня зніму на відео і покажу йому, - слова хлопця змушують кінчики вух Хвана почервоніти. - А взагалі, маю на тебе плани, стільки людей просять познайомити з тобою.

- Боже, не починай, - ниє Хьонджин. Стільки разів про це казали, йому вже погано від цих знайомств. - Я тебе зрозумів, їдь уже, машина чекає.

- Я сподіваюся. Тоді до зустрічі, не сумуватиму.

- Ага, як же, я також, - кидає Хван і, отримавши похмурий погляд друга, не стримує посмішки.

Через хвилину приїжджає і його таксі, і він швидко попрощався зі старшим, підірвавшись з місця, поспішає до своєї кімнати. Щастя, що все влізло в одну валізу, хоч і важку, але дотягти до машини зміг. Що ж, у дорогу.

 
***

- Молодий чоловік, ви точно в порядку?

Водій кидає стурбований погляд на пасажира.

- Нам залишилося їхати недовго, я можу зупинити машину, якщо вам погано.

Хван опускає бічне скло машини і насолоджується вітром, що б'є в обличчя. Стає трохи легше.

- Ні, не варто, мені краще.

Дорога, що залишилася, триває хвилин десять і ось він вже з валізою в руках стоїть перед дверима батьківського дому, і збирається постукати. Хвилююче.

- Джин-і!! Мій любий хлопчик. Як я сумувала, - лунає за спиною голос матері не встигає рука хлопця торкнутися дверей. - Що ж ти став, як не рідний, заходь.

- Привіт, мам, - хлопець міцно обіймає жінку, а потім слідом за нею заходить до будинку, прямуючи до кухні.

- Ти повинен скуштувати кімчі батька, - жінка переходить на шепіт. - Він захопився готуванням, не суди суворо, гаразд? Не кажи прямо, якщо не сподобається.

- Тато готує? - Хван надто здивований почутою новиною, прикриває рота долонею.

Не секрет, що їхній батько не вміє готувати і рідко це робить, але дуже хоче навчитися.

- Так, і хто б що не казав, мені подобається все, що він готує.

Хьонджин на це закочує очі та посміхається. Його мама все та ж.

І в ту саму хвилину спускається його батько, зустрічає сина з доброю усмішкою і теплими обіймами. Хван почувається неймовірно прекрасно і шалено щасливим. Як же він сумував за батьками, за домашньою їжею та цим домом.

- Як виріс те, вище за мене став, боже! А волосся, у світлий пофарбував, іде як, - захоплено каже чоловік, дивлячись на сина. Хьонджин не може не зніяковіти від цих слів і просить батька припинити говорити таке.

- Тітонька, я закінчив.

Задні двері будинку відчиняються і неприємно риплять, з двору заходить блондинистий хлопець, чий голос знайомий тут усім, а Хьонджину особливо. Посмішка, що ніби ніколи не злазить з його обличчя, сяє, побачивши знайому людину. Хван навіть не помічає як усміхається йому у відповідь, і як засяяли його очі.

- Ох, любий, я тобі казала, що Фелікс зазирнув, га? Він допомагав мені тут у саду. Думаю, вам є що згадати і про що поговорити, але для початку, поїмо? - Порушує хвилинну тишу жінка.

- Ні! - Якось надто голосно і різко виходить у Лі. Пом'якшуючи тон, він продовжує. - Тобто, так, чи ні, точніше, я був би радий, але мені вже настав час повертатися.

- Що ж ти, навіть на обід не залишишся? - Запитує чоловік.

- Я б із радістю, але поспішаю, - Фелікс ніяково усміхається і переводить погляд на Хвана.

- О, так, я проводжу.

Фелікс хоч і хотів заперечити, але в останню секунду передумав і тепер іде попереду хлопця до виходу. Вони йдуть мовчки і зупиняються біля воріт.

Хьонджину повірити важко, що він бачить його знову, наживо, не на фотографіях. Його веснянки не приховані тональником, він знову виразно бачить їх, в такій близькості, як у ті літні вечори, коли вони сиділи на терасі, рахували зірки і пили лимонад, поїдаючи полуницю, зібрану ними вдень у саду. Літні вечори, коли Фелікс був надмірно відвертим, а Хьонджин відчував себе живим і закохувався. Його погляд незграбний, він дивиться собі під ноги, поки старший не перериває мовчання.

- Шкода, що ти не залишишся на обід. Я тільки приїхав.

- Мені теж. Радий, що ти повернувся, - на обличчі Лі з'являється слабка посмішка. - Ну, так, я піду вже мабуть.

Фелікс тільки розвертається і збирається піти, як його тягнуть за край футболки, зупиняючи.

- Стривай..

Хьонджин хоче провалитися крізь землю прямо зараз. Навіщо він його зупинив?

- Ти ж завітаєш до нас ще?

Фелікс недовго мовчить, не відводячи погляду від обличчя хлопця. Ще трохи і Хьонджин готовий вмерти на місці від зупинки серця. Може, він просто не хоче, щоб Лі йшов?

- Звичайно. Обов'язково, сьогодні, - посміхається блондин, - до зустрічі.

- Тоді, до зустрічі.

Фелікс востаннє дивиться на хлопця і швидко йде, після чого Хван дозволяє собі полегшено видихнути.

Йому небезпечно знаходиться поряд із Феліксом. Він не впевнений, що витримає. Чи може серце таке витримати? У нього долоні спітніли, стало надто спекотно, чи то через Лі, чи то через жарке сонце, що сліпить очі.

Ще не пізно повернутися до гуртожитку?

 
***
 
Вечір настає надто довго, а краще б не наставав зовсім. Він розібрав усі речі і все розклав, тепер лежить на своєму ліжку та гортає контакти, шукаючи номер Лі. Він давно не писав йому, після вступу до університету, вони не зв'язалися один з одним, лише на коротких канікулах на свята бачилися вдома, і це було "привіт - бувай". Хван сподівається, що він не змінив номер. Ні, він не збирається писати йому. І, сподіваючись, що у нього будуть плани цього вечора, через які він не зможе зазирнути до них.

Час був найближчим до трьох. Блондину набридло лежати без діла на ліжку, і він вирішує прогулятися в саду. До слова, з усього, що там росте, Хьонджину найбільше подобаються апельсини, йому подобається ходити серед їхніх дерев і те, як вони пахнуть. Особливо гарно після дощу. Він сидів на терасі, поки він не скінчиться і думав про Фелікса, коли починалася гроза, сподіваючись, що він в порядку.

Він був досить полохливим коли був дитиною, у середній та старшій школі теж. Тоді Хьонджин відчував себе героєм і принцом із казок, перебуваючи поруч із Лі. Його хотілося оберігати.

"Чи грає він досі на гітарі?" - раптом згадав Хван. Він чудово грав, і Хьонджин пам'ятає той день, коли він вперше купив гітару, і намагався щось зіграти, і останню ніч, перед його від'їздом, коли він уже вмів добре грати.

Тяжко зітхнувши, він сідає на лавку і заплющує очі, насолоджуючись співом птахів. Минув рік із їхньої останньої зустрічі. Стільки всього трапилося, стільки всього несказанно. Вони більше не ходять в одну школу і не бачаться на перервах, не обідають разом, і не обговорюють усе, що тільки можна. У місті вони не перетинаються, навчаються у різних університетах.

Приємно повернутись додому. Знову як у шкільний час, сидіти в саду і слухати плітки птахів, і розмови батька і матері, чекати сім'ю Лі в гості на вечерю, і сміятися із кумедних випадків з життя кожного за столом. Він не може забути того щирого і щасливого Фелікса, і не менш щасливого себе. Невже один Хьонджин так страждає? Один він закоханий?

Він не наважиться зізнатися, ні за що.

- Я бачу принца чи мої очі обманюють мене?

Поруч із ним сідає Фелікс, лякаючи своєю раптовою появою.

- Ти на принца більше схожий, знаєш.

Фелікс посміхається на це.

- Тобі йде блонд. І довжина волосся.

- Дякую. Мені теж до вподоби.

Обдарувавши один одного незграбними посмішками, вони спостерігають за ще світлим небом у тиші, не знаючи що говорити. Насправді, хотілося б поговорити, багато про що, але прямо зараз, як на зло, все забувається і не вдається нічого згадати і почати розмову. Фелікс нервує не менше Хвана і почувається ніяково.

- Як тобі в місті? Чи багато друзів завів? - Починає Хьонджин.

- Добре, мені подобається. Зі мною хотіли дружити, було так ніяково, знаєш, стільки друзів завів.

- Я радий за тебе. Ти й у школі був таким, усім подобався.

- Це кому ж, усім? Ти, мабуть, маєш на увазі вчителів.

Хван не може не погодитись з його словами і розквітає в посмішці.

- А до речі, що з нашими шкільними друзями? Вони приїхали на канікули? - Раптом поцікавився Фелікс.

- Не всі. Мама сказала що ходила до сусідок і у багатьох діти залишаються у місті, - зітхає Хван.

- Шкода, я хотів би побачитися з ними, сумую за хлопцями, - похмуро промовив Лі і Хван киває на його слова.

Наступні кілька секунд слідує мовчання. Хван вирішує сказати.

- Я думав, що ти не приїдеш. Я сумував.

Фелікс мовчить, опустивши погляд на свої кеди. Короткі шорти відкривають вид на подряпини на колінах, його зап'ястя в такому ж вигляді.

Фелікс розквітає в посмішці і нарешті дивиться на Хвана.

- Я, взагалі-то, теж, - Фелікс підводиться. - Ми ж проведемо канікули разом? Адже ти будеш тут, зі мною, так?

Хьонджин наважився підняти погляд на Лі. Вітер тріпав його солом'яне волосся, а в очах щось іскрилося. Він ніби бачив перед собою все того ж маленького хлопчика, що любив мріяти і хотів жити.

Сонце сліпить очі, від чого Хван жмуриться. Чи це Фелікс так сяє?

 
***
 
З їхнього повернення додому пройшло кілька тижнів. Все наче повернулося на свої місця. Хлопці допомагали батькам по дому, проводили час зі старими друзями, сиділи на терасі у Хьонджина і обговорювали студентське життя, а Хван часто залишався у Фелікса з ночівлею. Вони проводили час за переглядом фільмів і за настільними іграми, а потім засипали на одному ліжку або ж за нудним бойовиком на підлозі або дивані. А Фелікс прокидався і приносив для старшого ковдру, яка не потрібна в такі теплі ночі, але він знає, що той любить навіть влітку спати з нею, як і він сам.

Фелікс часто ловить на собі його погляди. Варто йому підняти голову і старший швидко відвернеться ніби і не дивився чи м'яко усміхнеться і продовжить бентежити своїм поглядом. Це не могло не напружувати і примушувати кінчики вух червоніти. Зізнатися, він і сам не раз завмирав, дивлячись на нього, серце чомусь билося в рази швидше, а в думках було - Прекрасний.

Думки про старшого, їх стало надто багато. Він не знає, коли це розпочалося? Він не думав про нього так багато до цього. Не кожну ніч, перед сном, і вранці, під час обіду та вечері. Що він думав? Він не розуміє, в який момент Хьонджин став таким гарним. Ні, він завжди був гарним, але зараз, якось, особливо? Зовсім по-іншому.

Увага старшого до нього, його підтримка та турбота, це було завжди. Чому зараз це здається інакше? Чи повинно його серце завмирати, коли він стає ближче до нього, тримає за руку або довгими тонкими пальцями торкається його веснянок на обличчі, намагаючись порахувати всі. Робить йому компліменти. Ось це найгірше. Він робить такі компліменти, від яких серце Лі пропускає кілька ударів і йому хочеться кудись сховатися, подалі від усіх, де він спокійно зможе верещати і безглуздо посміхатися.

А може, Фелікс просто хоче не так зрозуміти все?

 
***
 
- Фелікс! Ні, ні, ні! Стій... - скрикує Хьонджин, коли Лі сипле до борошна сіль.

- Що таке? - Хлопець зупиняється, дивлячись здивовано на старшого.

- Це сіль, - підтискає губи Хван і погляд молодшого стає розгубленим. - Все гаразд, ми можемо почати наново чи відкласти на потім.

Лі важко зітхає, і кутки його губ опускаються. Він виглядає засмученим.

- Ну, давай тоді відкладемо, я трохи стомився.

Хван киває на це і за допомогою Фелікса прибирає борошно та решту на свої місця. Вони вирушають у вітальню, збираючись прикрасити вечір, що залишився, за яким-небудь фільмом або передачею. Але Фелікс сподівається, що вони будуть балакати. Про що завгодно. Йому просто хочеться говорити з ним, слухати його. Його неймовірний голос, теплий, добрий та приємний.

Що сказав би про нього і Хьонджин, що теж зараз думає про Лі. Та й як завжди. Йому хотілося, щоб він знову співав, для нього. Нічого прекраснішого і найчарівнішого він не слухав. Його голос був для нього чимось незабутнім, що заповнював голову, усі думки.

Вони зручно розташувалися на канапі. Хьонджин на краю, а Фелікс поруч, притулившись до нього. Голова спочивала на його плечі, а права рука старшого охопила його талію. Хьонджин дивився на екран, але краєм ока бачив, що Лі посміхається. Було цікаво чому. І це не могло не викликати усмішку у відповідь. Він міг дозволити собі дивитися на нього лише так, непомітно. Роздивлятися його риси обличчя, пухкі губи, що розтягнулися в усмішці, добрі очі і улюблений ним цей зорепад на обличчі. Фелікс їх не любить і каже, що вони не гарні на ньому, але Хьонджин готовий вічність доводити йому протилежне.

Фелікс дуже теплий, яскравий, неймовірно добрий і милий, справжнісіньке сонце. Уособлення всього найпрекраснішого. Йому хочеться кричати про те, наскільки він чарівний, говорити йому про своє кохання, про його солом'яне волосся, яке хочеться перебирати, зариватися в нього руками. Про очі, у яких він бачить всесвіти.

Він трохи повертається до Лікса, забираючись на диван з ногами, на обличчі молодшого читалося здивування. Хван дивиться на нього з трохи хтивою, чарівною усмішкою.

- Джин-і? - У Лі кінчики вух червоніють, можливо, і його щоки, цього він не бачить, але відчуває як вони палають від дій хлопця. Він затамував дихання. Обличчя охоплюють руки старшого, і він неквапливо наближається ближче, залишаючи між ними жалюгідні сантиметри.

Хван не знає, що на нього найшло, але він збирається зробити що задумав. В очах навпроти видно не розуміння, вони глибокі. Хьонджин у них тоне. Він погладжує великим пальцем його щоки, і Лі мимоволі здригається від дотиків.

- Я так багато хочу тобі сказати, Фелікс, - він проводить рукою по його волоссю, - але я боюсь, що не встигну. Боюся, що це літо пролетить так само, як і минуле, коли я не встиг тобі нічого сказати, коли не встиг нічого зробити, і відпустив тебе.

У Хьонджина очі горіли, а голос був тихий. А у Фелікса наповнювалися сльозами, він затримує дихання на кілька секунд, намагаючись впоратися з цим, намагаючись не дати волю емоціям.

Фелікс вирішує сказати:

- Я боявся, що ці дні останні, боявся, що наші шляхи розійдуться і більше ми не зустрінемось. - до горла підступає ком, від мимовільних спогадів тих до болю в грудях тужливих днів. - Я боявся втратити тебе.

Хьонджин не знає, що його зупиняє. Він бачить сльози в очах навпроти, і від того сам хоче плакати, відчуває незрозумілий біль у грудях.

Він скорочує відстань між ними, притягує молодшого ближче до себе і, залишає легкі поцілунки на мокрих щоках, залишає їх по всьому обличчю, цілує веснянки, нарешті, чого хотів так давно, зупиняється і кілька секунд уважно дивиться йому в очі, а потім нахиляється і торкається губ ніжним поцілунком. Фелікс не відповідає на нього одразу, боїться зробити будь-який рух, зробити щось не так. Він обіймає його за шию і, невпевнено, цілує у відповідь. Запускає пальці однієї руки у волосся на його потилиці, і Хван притягує хлопця ближче, для глибшого поцілунку, пальці ковзають по його спині вниз, він зминає губи Лікса, торкається ще ніжніше, ще чутливіше. Лі усувається щоб набрати в легкі повітря і знову припадає до губ навпроти, тепер уже впевнено цілуючи у відповідь. Він перебирається на коліна старшого, обвиваючи талію ногами, і Хьонджин всього на кілька секунд відсторонившись, глянув у його палаючі очі. У нього блукаючий погляд, щоки як і кінчики вух горять, а дихання уривчасте.

Раптом, на другому поверсі чути ворушіння, мабуть, у кімнаті матері Лі, про яку вони зовсім забули. Перелякані хлопці, дивляться то в бік, звідки лунали звуки, то один на одного. Фелікс, боячись, що жінка може спуститися або почути їх, збирається злізти з Хвана і привести себе до ладу, чого йому не дозволяють, міцно хапаючи за руку й притискаючи до себе. Хван укладає його в міцні обійми. Вони сидять у тиші, не наважуючись нічого сказати, але так навіть влаштовувало обох, і Фелікс погладжує плечі старшого, обіймаючи його міцніше. Хьонджин усувається першим, на обличчях обох розквітають широкі та яскраві посмішки, що вони дарують одне одному.

Фелікс розуміє все без слів. Як і Хьонджин. Але вони все одно вислухають і зізнаються у незмірному коханні та почуттях один одному.

Попереду у них все літо, три місяці і навіть більше. Все життя. Вони зможуть сказати одне одному все, про що мовчали. Стануть один для одного всім, найдорожчим, що у них є.

Хьонджин упадає всією душею коло Фелікса, хоче показати йому світ, дарувати все своє кохання, всього себе, все, що він хоче. Він заслуговує більше, ніж увесь світ.

Фелікс буде поруч, любитиме і оберігатиме його і стане найщасливішою людиною, адже у нього є Хьонджин. Той, з ким він почувається у безпеці, той про кого не забуває ніколи, і в кого він закоханий до безпам'ятства.

- Я люблю тебе, Фелікс.

- Я теж, - Лі м'яко усміхається, - дуже сильно люблю тебе, Джин-і.
Категорія: K-pop знаменитості Романтика, K-pop знаменитості, Hurt/comfort, Слеш | Додав: yerscue | Теги: флафф, Stray Kids, канікули, Hyunjin, Felix, Hurt/comfort, романтика, Hyunlix, драббл
Переглядів: 287 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Відблиски світла кохання
Завантаження...