menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 22.03.2022 в 15:42
Фанф прочитано: 613 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Золотомушка. Частина четверта (1)


22.03.2022, 15:42
"Життя завжди знайде спосіб для того, щоб бути й не закінчуватися. Страх властивий усьому. Він дуже важливий. Він захищає, попереджає й говорить простою, зрозумілою мовою. Там немає ні брехні, ні обману, тільки почуття небезпеки й бажання знайти спосіб залишитися в живих, щоб бути. Це природний інстинкт, основа, початок і продовження усього сущого, і слухатися його нормально. Техьоне, будь уважний та слухняний. Коли настане момент, зроби так, як потрібно. Не думай. Дій. "

***
Техьон розплющив очі. Важко дихаючи, сів рівно ще не до кінця розуміючи де знаходиться. Його пальці тремтіли,  тому він стиснув їх у кулаки, а після потер долоню об долоню шукаючи шрам. Це стало звичкою, ритуалом, який пробуджував від марних снів сповнених світлих надій. Це болюче нагадування і застереження водночас.

Опік давно загоївся, однак кожен раз, коли пальці торкалися спотвореного місця, рубці  відгукувалися фантомним болем, який занурював у спогади, де минуле все ще було таке ж емоційне та живе. 

Техьон захлинувся повітрям, ніби вдихнув забагато для крику, але мало, щоб дихати.

Правду кажучи, принц не збирався спати, але він так сильно втомився, що тіло перестало слухатися й відключилося, коли він, сидячи за столом, вивчав карти й наносив позначки. У нього було повно невідкладних справ:  прочитати звіти, скласти плани на непередбачений випадок, а ще розібратися з постачанням провізії для його маленької армії та з кіньми, які почали хворіти.

Розвідники донесли, що в поселені, яке вони проходили кілька днів тому, сталося те ж саме. Як для армії, так і для жителів  це було однаково не добре і про це слід було ретельно подумати. Але Техьон не міг сконцентруватися - свідомість відносило в минуле, коли він ось так, сидячи за сувоями й книгами, безтурботно базікав про всяку нісенітницю з птахом, якого  випадково врятував з лап голодної кішки.

Техьон заплющив очі й потер перенісся. Він відчув себе жалюгідним та безпорадним. Найближчий табір знаходився досить далеко, щоб за час, поки будуть переводитися свіжі коні, ворог встиг прорвати їх лінію оборони й зайняти територію до самого поселення. Але і без коней, в принципі, може статися те ж саме.

Що ж робити?

Важко зітхнувши, принц знову подивився на карти, що були розкладені перед ним на невеликому й хиткому столі. Він чітко розумів, що вибір у них не великий та якщо тверезо мислити, то і вибору як такого  не було. При будь-якому варіанті - результат однаково не втішний. І скільки б він зараз не вдивлявся в карти, а нових стежок і доріг там все одно не з'явиться. І навіть якщо він намалює таку рятівну лінію між таборами, вона залишиться лиш чорнильною рискою на клаптику паперу.

Техьон втомився. Прийшов час визнати, що він втомився жити в постійній напрузі чекаючи, коли трапиться вирішальна битва. Як і люди, які перебували в його підпорядкуванні. Вони теж втомилися від тривалих переходів  дикими та мало заселеними територіями й від життя в холодних наметах. Техьон відчував, що дух відваги та героїзму по-тихому згасав. Він бачив це по їхніх очах і боявся зізнатися їм, що його енергія теж просочується крізь невидиму дірку в грудях. Не було сил навіть для того, щоб лагідно посміхнутися у відповідь на питальні погляди солдатів, як і не було слів, здатних надихнути та підтримати напівзотліле вугілля надії.

Вогонь згасав. Ставало холодно і темно. А ще загострювалися почуття порожнечі та самотності - страхи, з якими принц вів невблаганну одноосібну боротьбу.

І програвав.

Боротьба на два фронти - занадто багато для однієї людини. І якщо для протистояння з однією лінією вогню було доступна справжня зброя, то від другої можливості захиститися не було зовсім. Не можна вбити страх мечем, не можна його розрубати навпіл, як не можна спалити дотла, а після розвіяти попіл за вітром.

Техьон не шкодував про скоєне, ні. Він не боявся наслідки рівно стільки, наскільки переживав, що золотомушка з якихось причин не змогла повернутися додому. Але дізнатися чи все добре він теж не міг. І коли в голову лізли всякі такі думки, Техьон зосереджувався на вивченні карт, перечитував звіти, вигадував нові плани й часто практикувався з мечем, оскільки в цьому він справді був поганий.

Ось і зараз, відчуваючи, що сну ні в одному оці, а від виду паперів кидає в тремтіння, принц,  натягнувши рукавички та узявши зачохлену зброю, вирішив трохи розім'ятися.

Вийшовши з намету, Його Високість завмер біля входу вражений тим, що в повітрі кружляв перший рідкий сніг. Морозу не відчувалося, але холодний вітер був подібний до голодного звіра, який вгризався у відкриті ділянки тіла своїми гострими зубами з льоду, і в цей момент у голові промайнула разюча думка: "Стільки часу минуло!"

Глибоко вдихнувши, Техьон відчув, як всередині все покривається памороззю, й підвів погляд в безбарвне небо. Було десь між «пізно вночі» і «досвітнім часом» і принц, стоячи біля свого намету в центрі військового табору з мечем в руках, на краю зраненої держави, думав про те чи достатньо сильні крила аби донести пташку додому; чи достатньо він був обережний, щоб не потрапити в біду по дорозі; чи достатньо уважний, щоб не потрапити в мисливську пастку.

Чи достатньо…

Техьон пройшов через весь табір і жоден з воїнів не зупинив його. Справа була не в тому, що більша частина солдат у досвітній час спала глибоким сном, просто всі знали: коли Його Високість збирає волосся на потилиці в тугий хвіст і залишає табір з мечем в руці -  у нього поганий настрій і це означає, що його краще не турбувати. Тому часові, які патрулювали територію, проводили принца мовчазними поглядами та схиляли голови більше для того, щоб стати невидимими для нього, ніж в знак вітання.

Далеко він не відходив. Йому досить було тієї відстані, де були відсутні сторонні очі; де його глядачем могло бути лише небо над головою. Та тільки він встиг усамітнитися для тренування, як його покликав військовий, який  пошту.

- Що трапилося? - холодно запитав принц, ледь ковзнувши поглядом по солдату і мружачи очі від снігу, що падав. Він як раз замахувався мечем для атаки невидимого супротивника, коли його вух досягла відповідь: "З палацу прийшло таємне повідомлення", що змусило безглуздо оступитися і розпороти зброєю землю.

От правда, мечник з нього нікудишній.

Техьон на мить заплющив очі подумки себе лаючи, а після з непроникним виразом обличчя, повернув меч до піхви.

- Що там? - запитав він і солдат, ховаючи очі, простягнув йому маленьку записку, яку Техьон одразу прочитав.  - Приготуй мені коня, - скомандував, змінившись в обличчі. - Мені потрібно повернутися в столицю, - а в голові тривожний голос на всю сурмив про те, що все відбудеться не тут. - Батько помилився, - сказав він у відповідь на допитливий погляд службовця ...

***
"Людям властиво брехати."

"Хіба тільки людям? Як щодо тебе?"

"Мені нема про що брехати. Обман не в змозі приховати правду надовго. Так чи інакше все таємне стає явним. Я не брехав, Техьон. Я просто не сказав."

Така розмова відбулася між Його Високістю та лісовим духом. Ось про що вони говорили після того, як принц дізнався хто був тим мисливцем, від якого Чонгуку вдалося втекти. Всього кілька слів кинутих в запалі емоцій, що виникли в момент разючого одкровення ...

"Я не брехав, Техьон. Я просто не сказав. " 

Відгомін голосу в пам'яті вимальовував знайомі риси й плавні лінії губ. Техьон дуже добре пам'ятав як вони рухалися, коли Чонгук стверджував, що промовчати не означає  збрехати.

"Техьон, ти ж розумієш навіщо?"

Принц, пам'ятається, мовчки кивнув у відповідь, оскільки дуже добре розумів і від того не міг вимовити ні слова.

Він теж "просто не сказав".

Щоб захистити дороге.

Люди схильні брехати. Брехня заподіює біль, але і мовчання нічим не краще. Не сказати все одно, що закрити очі перед обличчям страху, але чути, як той дихає та поглинає. Це, в першу чергу, обман для самого себе. Якась помилкова віра в те, що якщо нічого не видно, то цього немає, що якщо промовчати про щось страшне це не принесе ніякої шкоди.

І все для того, щоб захистити, оберегти й зберегти.

Це було їх спільним бажанням, таємним, про яке не хотілося говорити відкрито, щоб збулося.

Таким же було і бажання Його Величності. Він теж "не сказав". Щоб захистити.

Техьон замислювався над цим ще тоді. Одночасно сподівався й сумнівався і все тому, що серце схильне відчувати одне, коли здоровий глузд шукає таємні ключі до розгадки таємниць і змов.

Він думав про те в поспіху, думав під тиском та пульсуючий біль у грудях й це привело його до неправильного рішення. І зараз, на всіх парах несучись додому, Техьон молився лише про одне - встигнути.

***
"Сонце світить для всіх однаково. Чи то польова миша, чи то голодний вовк, струмок, який заблукав серед коренів дерев або людина - сонячне світло дароване усім без винятку з теплом та любов'ю. І тільки людина захотіла  більшого. Тільки ця істота відмежувала землі парканом, вирізала на території дерева, щоб більше сонячного світла лилося на городи, на яких висаджені рослини для одноосібного користування. І щоб жодної польової миші тому, що ці тварюки пожирають урожай. І щоб ні одного вовка поруч, бо вони кровожерливі й загрожують життю людини. І якщо хто й наважиться наблизитися, то після зустрічі залишається гіркота та свіжі шкури на плечах двоногих. І струмок, він те ж винен в тому, що занадто мілкий і занадто широкий, що тече не там, де треба і взагалі, як він посмів засохнути після того, як великодушні люди дістали його з-під коренів столітніх дерев й віддали на поталу сонцю, позбавивши тіні від зелених крон.

Сонце продовжує світити для всіх однаково. Тому що це правильно. Тому, що це означає рівноправність й повагу в рівній мірі, як і те, що комусь більше не належить. Немає вищих і нижчих. Немає гідних і не гідних. Є життя й воно одне на всіх. Одне, але таке різноманітне,  особливе у своєму диханні, у своїй енергії й своїй неповторній любові.

Техьоне, любов... вона, багатогранна. Техьон, я... "

 ***
Коли в оперенні крил ковзнув відблиск сонця, що сходить, і безкрає небо прийняло в обійми пташку, Техьон відчув у грудях нестерпний біль, ніби хтось вирвав серце.

Він не чинив опору, коли його стягли з коня і силою поставили на коліна. Він не слухав слів тріумфу й  не чув глузування над ним, всі його думки й погляд, усі почуття були спрямовані в небо, до горизонту, де займався світанок. Він думав про втрачені моменти. Мабуть, це було єдиним, про що принц щиро жалкував.

Коли ж його повалили на землю, притиснувши до вологої трави, він так само не пручався. Принц дозволив міцним рукам солдатів утримувати його. Він відчував, як чужі долоні тиснули на потилицю, не даючи поворухнутися. Він міг лише вдихати вологість сирої землі й слухав порожнечу в грудях, що була голосніша слів Головного Радника. Приголомшлива й разюча настільки, що принц перетворився на слухняну ляльку й дозволив зв'язати себе.

Як найстрашнішого злочинця його вели через все місто. Він став загальним прикладом того, що закони не сліпі перед обличчям вельмож, що навіть Його Високість Наслідний Принц, який вчинив злочин, буде покараний згідно з правилами.

Радник постарався, щоб всі, хто стали свідками показової процесії, дізналися про скоєння жахливого злочину - зради.

- Його Високість – зрадник! Він зрадив свій народ, коли не послухався правителя і не корився його рішенням. Він злодій і досвідчений ошуканець, який водив за ніс не тільки людей вищих чинів і Його Величність, але і простий народ. Ця людина - брехун. Недовіряйте його словам! - віщав на все горло Радник сидячи верхи на коні. - І я, як Голова Ради, обіцяю тут і зараз, що ця людина буде покарана за свої гріхи з усією суворістю закону.

Принц повільно плентався позаду коня мисливця на прив'язі, як побита собака. Його руки обв'язані тугим вузлом і забруднені. Під нігтями застрягли частинки землі від того, що він якийсь час чіплявся за неї, поки люди Радника зв'язували його. Він не зовсім розумів навіщо це робив. Певно від безвиході, що охопила все його тіло, коли він нарешті зрозумів ціну того, що зробив.

Тепер же прийшов час пожинати плід своїх дій.

Інший край мотузки був намотаний на ріжок сідла, на якому возвеличувався задоволений мисливець. Його одяг сяяв чистотою і сріблом вишивки в той час, як принц, забруднений в багнюці та скуйовджений, походив на обшарпанця, якого нагородили бути головним актором цієї вистави. Радник сяяв показною зверхністю і хвалився своїм уловом - найвідоміший мисливець піймав рідкісну здобич, як тут не пишатися собою.

А ось принц ... Він понуро плентався позаду з опущеною головою, щоб не зустрічатися поглядом з людьми, які стали свідками його ганьби.

- Люди! - знову заговорив Радник. - Що ж діється в цьому світі? Кому вірити, коли найважливіша людина, спадкоємець престолу і майбутній охоронець країни виявився безжальним брехуном? Невже ми не заслужили вірного лідера? Давайте не будемо байдужими до проблеми й не дозволимо злочинцеві уникнути покарання!

- Так! Так! - пролунали крики натовпу на підтримку, а Техьон йшов мовчки та дивився собі під ноги. Здавалося, що йому не було ніякого діла до того, що його викрили в зраді й зараз ведуть на праведний суд. Здавалося, що цій людині все одно на те, як гнівно гудів народ про те, що їх усіма хвалений принц виявився безсоромною змією. І коли в нього полетіли рештки їжі, Техьон, здавалося, і оком не повів. Лише зчепив міцніше зуби та лічив кроки, щоб не збитися з ритму і не впасти.

Як легко розпалити вогонь. Всього кілька іскор досить, щоб полум'я перетворилося в бурхливу пожежу, готову поглинути все на своєму шляху.

-Що тепер скажеш? - Голова Ради озирнувся запитуючи принца. - Чи було воно варте того? Птах полетів, він тепер вільний у своєму синьому  небі, а ось ти  - ні. Тепер тобі ніхто не дасть можливості навіть жити, - скрушно похитав головою. - Шкода. Дуже шкода втратити таку коштовність.

Шиплячий натовп набралася хоробрості й став насідати з більшою силою. Побоюючись  бути підхопленим людським потоком, Голова скомандував своїм людям перебудуватися й забезпечити захист спійманого злочинця аби він не зустрів випадкову смерть від рук розгніваного народу і не уникнув законного покарання.

Так вони пройшли через все місто.

Так принц за одну ніч з Його Високості перетворився на справжнього, всіма ненависного злочинця.

Так він дізнався, що люди легко вірять всьому, що чують. Немає такого слова як "вірність" і довіра ні що інше, як тендітна кірка льоду, що кришиться від найменшого зусилля.

Досить слова, щоб розпалити вогонь ненависті. Але щоб загасити його, одних слів завжди буде мало. Потрібно більше.

А на більше Техьон не був здатний.

*** 
Він був розбитий і виснажений. Змучений внутрішніми переживаннями та конфліктами з самим собою. Переживав, нудьгував, але не шкодував. Анітрохи та ніяк. І навіть після того, як розлючений батько на вершині своїх емоцій вліпив йому хороший ляпас, він не каявся. Жодна клітина його тіла не здригнулася під силою удару і не впала на коліна, благаючи прощення. Техьон був зібраний  витримати й більше. Єдине, що його турбувало і змушувало відчувати біль в серці, так це порожня клітка, що все ще стояла в тронному залі. Він дивився на неї стиснувши губи й це сильно дратувало Його Величність.

- Дивись на мене! - голос потужний, сповнений нескінченного гніву і такого пекучого, що обпікає шкіру навіть з відстані.

Техьон підвів погляд.

- Ти такий же, як вона, - сказав Його Величність. -Такий же безрозсудний і дурний.

- Мама казала, що потрібно довіряти своєму серцю, - тихо і спокійно відповів принц.

- Та ти з глузду з’їхав! - гаркнув правитель, нависаючи над Його Високістю, але Техьон не боявся його.

Дивно, але страху не було зовсім. Він відчував якесь звільнення і не зовсім розумів звідки воно раптом взялося.

- Це війна, Техьон. Розумієш? Ти оголосив війну! - очі Його Величності були темними від гніву, погляд лякав і сковував. Мав би лякати, але - ні.

- Нам все одно не вдалося б її уникнути, - відповів Техьон не в захист навіть, а як просту істину, про яку людина перед ним нібито не відала.

- Так. Але тепер народ вважає правлячу сім'ю злодіями та зрадниками. Як думаєш, кого вони підтримають у боротьбі за владу: людину,  син якої  обікрав Головного Мисливця чи того, хто спіймав злодія?

- "Мисливець" - це всього лише захоплення..., - Техьон хотів сказати, що те, чим та людина займалася не повинно впливати на політику їх країни, але був перерваний владним голосом свого невдоволеного батька:
- Ні, - сказав він. - Це Голова Ради, який через тою впертість зміцниться в силі внаслідок підтримки народу.

- Це ще не ясно. Люди не можуть бути настільки дурні, щоб ..., - але Техьон не доказав, замовк на півслові усвідомлюючи, що можуть. Ще як можуть і він сам нічим не відрізняється від них.

- О то ж бо, - стиснув Його Величність губи й зморшки навколо його рота стали глибшими - Тепер немає вибору.

Так. Техьон це знав. Його Величність був гарантом справедливості, а його слово - голосом закону. У нього є зобов'язання перед народом і країною, не виконання яких принесе недовіру і хвилювання, а слідом - розчарування і невдоволення. Незначні дрібниці нашаруються й запустять ланцюгову реакцію подібну до снігової кулі, яка падаючи з гори, стрімко перетворюється на смертоносну лавину.

Голова Ради став тим, хто запустив сніжок з висоти й тепер спостерігав і вичікував слушний час. А Його Величність - він той, хто повинен встигнути зловити той сніжок доки він не торкнувся схилу.

Повинен зловити та розчавити.

- Зроби, як того вимагає закон, - сухо сказав принц.

По іншому ніяк.

*** 
Кінь Техьона сильно втомився. Довга гонитва вимотала тварину до знемоги й в одну мить її передні ноги підігнулися від чого вони обидва впали на холодну, заметену снігом землю. Дивом принцу вдалося вчасно зреагувати й відкотитися в бік аби не бути придавленим конем.

- Ні, ні, ні, - злякано затараторив він, підповзаючи на колінах до тварини. - Не зараз. Будь ласка, тільки не зараз, - його руки трусилися, тому дотик до боку коня вийшов  рваними та ніяк не ніжними. Але це не означало, що йому не було шкода, що він не співчував бідоласі, що не картав себе за те, що довів тварину до такого стану.

Принц картав. Він просив вибачення у знесиленої тварини.

Він винен.

Він. В усьому. Винен.

Тільки він.

А дорога далека ще. Встигнути б...

*** 
Народу на площі зібралося чи не з усього міста. Охочих побачити своїми очима виконання закону було хоч греблю гати. Їх було стільки, що в очах Техьона мерехтіло, а від гулу голосів розболілася голова. У скронях нещадно пульсувало, але все це насправді було дрібницею в порівнянні з тим, що принца чекало далі.

Погода в цей день була на подив хорошою. У чистому небі яскраво світило сонце щедро ділячись своїм теплом.  Гріло, але не зігрівало. Його Високості було холодно в цей погожий день, який був би хорошим для пікніків на природі або довгих прогулянок садом, але ніяк не для здійснення вироку.

Техьон, зізнатися, уявляв все трохи по-іншому. Для початку, він думав, що буде похмуро, а то і зовсім накрапав би дощ. Холодний, колючий і неприємний. Такий, щоб приховував сльози. Такий, щоб змивав з собою біль і, було б добре, якби він затопив порожнечу в грудях. Тоді б Техьон міг слухати плескіт води, а не приголомшливу тишу.

- Зізнатися, я не очікував, що ви наважитесь, - сказав Голова Ради Його Величності, коли вони та принц, оточений вартою, та вся свита підходили до помосту. - Думав, батьківське серце не дозволить завдати болю своїй дитині.

- Коли справа стосується справедливості та покори закону, там немає місця родинним зв'язкам, - відповів повелитель і принц, ідучи в оточенні варти позаду них, був упевнений, що жоден мускул на обличчі Його Величності не здригнувся у цей момент. Чоловік, який звався його батьком, був холодний і непохитний як ніколи раніше.

- У Вас правда кам'яне серце, - відгукнувся на це Радник зупиняючись і пропускаючи правителя зійти на постамент першим. Коли ж повз нього проходив принц, він сказав йому:

- Навіть дикі тварини захищають своє потомство від смерті.

Радник і Його Високість зустрілися поглядами й перший посміхнувся другому, а після шанобливо схилив голову пропускаючи слідом за правителем. Але в тому нахилі голови не було ні краплі шанобливості чи поваги. Техьон бачив насмішку і нічого іншого, крім зневаги.

Щось глибоко всередині ледь чутно нашіптувало, що одним публічним покаранням ця людина не насититься. Головний Радник  хоче більшого і, можливо, те, що повинно було трапиться сьогодні, всього лише стартова сходинка для досягнення вищої цілі.

Може бути, що це принц той сніжок, який покотився схилом, а Радник просто став першим, хто підібрав його і вказав потрібний напрямок і тепер, скільки б Його Величність не намагався, зупинити лавину не вийде.

А раптом золотомушка...

Жахлива думка промайнула в голові привносячи з собою хаос і страх. Техьон відчув, як всередині все скувало льодом від тривоги. Ось тільки чи була вона від раптової здогадки чи причина в тому, що він уже був на ешафоті та стояв на колінах, а біля помосту нетерпляче гудів натовп...

Двоє воїнів стали біля принца і по команді Його Величності, поклали свої руки йому на плечі.

Техьон проковтнув ком.

Він не був готовий. Та що говорити, до такого ніхто не може бути готовим. І поки Його Величність виголошував промову, Техьон відчував, як страх холодними та чіпкими пальцями впивається йому в горло від чого ні вдихнути, ні видихнути, а шум в голові заглушав всі навколишні звуки.

Техьон ні слова не чув,  відчував тільки пульсацію в скронях від нестачі кисню. І коли помітив краєм ока якийсь рух у свою сторону, закрив очі.

Він обіцяв собі бути сильним. Обіцяв не впасти обличчям в бруд перед цілим народом. Обіцяв, що заради них витримає все тому, що в сутичках між можновладцями в першу чергу постраждають прості, ні в чому не винні люди.

Він обіцяв, але тільки розпечене залізо торкнулося тильної сторони долоні, з нього вирвався крик від нестерпного болю. Такого, від якого все тіло судомить і сльози градом з очей. Такого, від якого свідомість пливе в рятівну темряву.

Мала б плисти. Мала б втекти та врятувати від болю, але Техьон залишався при тямі. Відчував жар в руці,  який випалював всю відвагу і честь. Відчував, як по щоках котилися сльози й те, як підкошувалися ноги, коли солдати підняли його під руки й повели з помосту під дикий рев натовпу:

-Злодій! Злодій! Злодій!

- Зрадник заслуговує смерті!

- Стратити його!

Техьон мав рацію: публічного приниження і клейма злодія на руці було мало. Лавина наростала і ніякий жар її вже не зупинить.

 *** 
Головний Радник був незадоволений. Він зголосився бути представником народу і щоразу запалював тривожний стан людей. Радник перед усіма чиновниками відкрито звинуватив Його Величність в тому, що той піддався батьківським почуттям провини  у вирішенні справи. Що йшлося не про те, що принц посмів вкрасти його трофей, а про те, що хлопчисько не послухався наказу.

"Непокора правителю дорівнює зраді оскільки Його Величність є голос і воля країни, "- сказав він у своїй полум'яній промові, чим викликав поодинокі схвальні відгуки чиновників.

В той день сила єдності пішла бридкими тріщинами.

Але не всі були настільки солідарні. Були й  ті, хто вважав рішення Його Величності правильним і раціональним в ситуації, що склалася. Якщо він голос країни, то народ повинен почути та прийняти. "І потім, принц покараний, справу закрито і було б добре зайнятися більш нагальними та важливими питаннями, які не терплять зволікання", - сказали чиновники.

Але питання вирішені так і не були. Шар за шаром вони множилися і складалися в щось дуже хитке і кволе, таке, що могло обвалитися від будь-якого випадкового погляду.

Проблеми росли подібно грибам після дощу: стрімко і по кілька штук за раз. Де, начебто, викорінювалися одні, зрощувалися інші складніші неприємності й так, поки одного прекрасного ранку не гримнув справжній грім, який ошелешив буквально кожного своєю раптовістю і міццю - північний кордон перетнув ворожий загін і зайняв одне з поселень.

Ця новина приголомшила всіх. Народ захвилювався. Страх спонукав людей творити необдумані речі, що невблаганно призвело до плутанини та загальної паніки.

"Це все плітки."

Народ шептався між собою. Вів розмови всякі й не тому, що робити більше не було чого. Так вони вибудовували та підтримували почуття спільності в момент, коли всім однаково страшно.

"Сам ти плітка! Мій брат учора повернувся з кордону. Він на власні очі бачив там чужих .."

Хтось, б'ючи себе в груди, доводив, що чутки правдиві та куди страшніше, ніж можна уявити.

"Але ми стільки років жили в мирі з сусідами, з чого б їм нападати?"

Але і тих хто не вірив вистачало сповна. Вони на всі припущення негативно мотали головами й могли навіть покрутити пальцем біля скроні, мовляв, обережно, ті плітки ллє не здоровий на голову, тому його слова не варто брати на віру.

"Просто це комусь вигідно..."

Охочих вставити свої п'ять монет теж було в достатку. Та й ті, хто в усьому бачив змову і загрозу не проти були поділитися своєю думкою.

"Кому це?"

Але слухачів було набагато більше.

"Так тому ж принцу-злодієві, - одразу загорілися любителі потріпати язиками без краплі раціональних думок. - Раз не послухався наказу, то чого доброго і нас продасть".

"Я, до речі, чув, що наш принц  не син Його Величності."

"Як так..."

"Не може бути!"

"Може, може. Мені сказала стара служниця з палацу. Його Високість іншої крові тому він не несе ніяких зобов'язань перед нашою країною і цілком може домовитися із кимось."

"Брехня і наклеп!"

"Я служницю добре знаю. Вона б не збрехала мені."

  *** 
Техьон довго дивився на сад за вікном. Він не розумів, що відчував у цей момент: щось близьке до "дуже сумую" і щось між "боляче пам'ятати" і "ще болючіше забути".

Він спостерігав як сонце хилилося до заходу. Як його м'яке світло ковзало по зелені та квітах, по доріжках з дрібним гравієм і як затрималося там, де в сплетінні витягнутих тіней, мерехтіли привиди спогадів.

Тут було тихо і спокійно. Стіни навколо не пропускали ні звуку із зовні. Техьон нарешті усвідомив, що його світ і світ за межами палацу дуже відрізняються. Різні настільки, наскільки чужі один одному. Він зрозумів, що багато в чому помилявся і багато не знав. Він був занадто самовпевненим і, якщо не зацикленим, то засліплений точно.

Жовтороте, сліпе  пташеня.

Техьон сумно посміхнувся, схиливши голову. Розплетене волосся сховало його обличчя, але воно не могло перешкодити бачити наслідки того, що він зробив. І якщо навіть закрити очі, пальці все одно знаходили щемлячий шрам на лівій руці.

Злодій...

Смішно. Повинно бути, так. Тому, що злодій не він. Насправді принц той, кого пограбували по-справжньому. Він той, у кого вкрали найцінніше - його серце.

"А чи через необачність це сталося?" - відразу озвався внутрішній голос відкрито натякаючи на те, що він сам віддав його і, дурень, нічого не попросив натомість.

"А повинен був?" - питання виникло само собою і Техьон, збентежений і розсерджений, похитав головою, ніби це допоможе позбутися  думок.

Зрештою, нездужав більше слухати свій внутрішній голос і те, як  Його Величність   вже з годину міряє кроками його покої, Техьон нарешті заговорив:

 - Я чув люди говорять, що...

- Люди багато про що можуть базікати, - осадив його батько. -  Не бери в голову. Зараз важливо стримати порушників мирного договору. Люди з кордону в паніці біжать до столиці. Ми, звичайно ж, не станемо закривати ворота, але це невихід із ситуації. Потрібно повернути порядок і заспокоїти народ.

Принц обернувся:

- Я готовий допомогти.

Правитель зупинився навпроти й окинув його уважним поглядом.

- Я радий, що ти став думати не тільки про свої забаганки, а й про свій обов'язок, - відповів він. - Ти сильно провинився перед народом, впав в його очах і те, що зараз твориться на кордоні хороша можливість показати себе з кращого боку, довести, що значення титулу Наслідний Принц не порожній звук.

- Я винен. Я розумію…

- Тому, -  продовжив він, не давши договорити принцу, - завтра ти приєднаєшся до складу полку, який відправиться поставити порушників миру на місце.

І додав, не давши схвильованому принцу вставити ні слова:

- Я розраховую на тебе, Техьон.

 *** 
Техьон розплющив очі та сів. Неспокійний сон ще не зовсім відпустив його, тому він не до кінця розумів де знаходиться і через це озирнувся, тривожно вдивляючись в густі сутінки. Коли ж поглядом натрапив на коня, який меланхолічно щипав зі снігових прогалин зелену траву, полегшено зітхнув.

"Жива", - промайнуло в голові.

- Жива, - повторив в голос радіючи смаку сказаного слова.

Він міг би кинути тварину і піти далі пішки. Час правда підтискав і будь-яке уповільнення могло б дорого коштувати, але він не зміг.

Залишився.

Чи означає це, що він знехтував своїм обов'язком перед країною і життя якогось коня поставив вище людського? Чи означає це, що він погана людина?

Він справді такий?

Техьон підвівся на ноги, струсив сніг з плаща, а після сумно поворушив мертве багаття.

Сутінки стрімко густіли. Холодний вітер жалив і люто завивав серед голих гілок. Рухатися вночі було небезпечно, а це означало, що доведеться чекати ранку, що час завдовжки в ніч буде витрачено даремно, що Техьон правда...

Ледве принц встиг сформувати думку, як з далеку почувся рівномірний, швидкий тупіт галопу. Гул котився широкою луною по тихому лісі й від того було складно визначити звідки саме варто чекати появи непроханих гостей.

Техьон занервував. Він не міг знати чи були то хороші вершники чи ні. Це міг бути хто завгодно і від цього страх тільки посилився.

Принц швидко зібрав речі та взяв під вуздечку коня, коли із сутінків з'явилися перші вершники. Рівною шеренгою вони стрімко наближалися і часу сховатися або хоча б піти з дороги не було. Техьон так і завмер в усі очі вдивляючись в обличчя, щоб хоч когось впізнати, а ось кінь біля нього меланхолійно переступав з ноги на ногу ніби нічого не відбувалося. Страшно було, здається, тільки Техьону. Тільки йому одному. І коли його з конем оточили щільним кільцем, однією рукою він нервово стиснув повід, а другу поклав на руків'я меча.

Але що він насправді міг зробити в разі реальної загрози? Меч, нехай і сталевий, і гостро заточений, в його руках подібний палиці. А такою зброєю навіть дикого звіра не виженеш.

Але хай там як не було, Техьон намагався тримати себе в руках. Намагався бути безстрашним.

- Ваш батько попереджав, що ви запальні та нерозумні, але що б на стільки, - голос з натовпу вершників принцу здався знайомим і коли вперед вийшов статний чоловік у формі вищого військового чина, Техьон впізнав у ньому генерала, який командував полком, посланим для звільнення захоплених територій на кордоні. - Я бачу здивування на вашому обличчі, - сказав він, посміхнувшись.

Техьон не знав, що відповісти.

Генерал зітхнув.

- Невже ви думали, що впораєтеся самотужки? - похитав він головою. - Його Високість хороший стратег, але лише коли його розум тверезий і холодний. Чому ви не дочекалися загального збору?

- Я не хотів втрачати час, - відповів Техьон.

- Але в підсумку ми опинилися тут, - зауважив генерал.

Так. У підсумку, вони все одно опинилися тут, і принц своїм необдуманим поспіхом не виграв ні грама часу. Тільки й зумів, що загнати до півсмерті коня і дивом не заблукав в диких прикордонних лісах. Ну хіба не дурень?

- Так і будете стояти? - запитав генерал хвилиною потім. Техьон здивовано звів на нього свій погляд. - Ви, здається, дуже поспішали, - додав він, застрибуючи на коня.

Так. Поспішав.
Техьон, кивнувши головою, зробив те саме, і вони рушили далі.
 
Категорія: K-pop знаменитості Романтика, Слеш, Фантастика, Романтика, K-pop знаменитості, AU, Слеш | Додав: Натюрморт | Теги: BTS AU
Переглядів: 613 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Золотомушка. Частина четверта (1)
Завантаження...