menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 22.03.2022 в 15:56
Фанф прочитано: 642 рази
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Золотомушка. Частина четверта (2)


22.03.2022, 15:56
Дорога далека була. Змією тягнулася між диких рівнин, крізь густі ліси та через гірський перевал за яким, як на відкритій долоні, нарешті розкинувся рідний дім. Техьон не міг точно визначити нудьгував він за ним так само як по відданому серцю, але, однозначним було те, що він, побачивши цілі стіни, відчув якесь полегшення. Відсутність розгрому і пожеж, тиша, закутана сніговим куполом і високо підняті прапори на вежах, свідчили, що вони встигли, що облога міста ще не почалася, що ..

- Раптом це пастка? - сказав Техьон, подивившись на генерала, який пильним поглядом оглядав кожен камінь так, ніби там, серед них, могла таїтися загроза.

- Думаєте Радник влаштував пастку? - запитав він своїм рівним голосом.

- Він міг би, - відповів принц.

- Міг, - погодився з ним генерал і подивився Техьону в очі. - Так само це могло бути зроблено для того, щоб відвернути увагу. Щоб ви, Ваша Високість, забравши з собою частину військ, залишили кордон.

Техьон прикусив губу.

- Напевно ви про це теж подумали, - продовжив генерал, - але вас це не зупинило.

Принц подивився на свої руки в рукавичках і великим пальцем потер тильну сторону лівої долоні. Там клеймо. Там випалено "злодій". Там нагадування про те, що наслідки можуть бути далеко не ті, які здатна намалювати уява.

- Якщо це і пастка, не варто шкодувати про вибір, - сказав генерал і додав:

- Ви зробили так, як вважали правильним.

А після наказав солдатам бути напоготові й вони рушили до стін міста.

А Техьон? Він задумався над словами намагаючись зрозуміти їх зміст. Він чомусь був упевнений, що ця людина сказала зовсім не про ту ситуацію, в якій вони опинилися. Принц сумнівався, але схилявся до того, що "зробили так, як вважали правильним" відносилося ще до того часу, коли він знайшов достатньо сміливості, щоб зробити власний крок.

"Коли настане момент зроби так, як потрібно. Не думай."

"Легко сказати", - подумав принц і пришпорив коня, оскільки відстав від основного загону, який, до слова, встиг піти далеко вперед. Він був майже біля самих воріт, коли ті відчинилися і з-за стін висипалося безліч озброєних воїнів в блискучій броні. Перегородивши шлях і виставивши на показ зброю, один з них запитав:

- Хто такі?

Генерал відповів, що вони прибули за наказом Його Величності й мають для нього таємне донесення, але охоронець, що зустрів їх, насупив брови та роздратовано кинув:

- У мене наказ нікого не впускати. Розвертайтеся і йдіть звідки прийшли.

- Але Його Величність...

- Хто говорить? - холодний погляд метнувся на Техьона, який спробував пояснити ситуацію, але був зупинений недоброзичливим тоном.

Генерал перегородив шлях принцу, давши цим знак, щоб той мовчав, але Техьон проігнорував його, відповівши:

- Його Високість Наслідний Принц.

З облич вояків, які вийшли їм на зустріч, зійшли всі фарби. Полохливий шепіт миттєво пронісся між ними хвилею і в наступну мить чоловік, який розмовляв з ними закричав:

- Зрадник! Спіймати зрадника!

Раптовий відблиск сонця на сталі чужого меча на мить засліпив очі. Брязкіт заліза об залізо був дзвінким. Як виявилося  це генерал відбив удар, націлений на принца. Техьон встиг лише моргнути - так швидко все сталося. А далі генерал вдарив коня Його Високості по крупу і наказав негайно забиратися геть.

Але далеко від'їхати верхи принц не зумів. І справа не в тому, що в його крові заграло почуття обов'язку і тому він розвернув коня назад. І навіть не в тому, що вчинок генерала, коли той відкрито прогнав Його Високість з лінії вогню, він вважав несправедливим і не чесним. Просто неуважність призвела до того, що Техьон проґавив момент, коли біля нього виник ворожий вершник готовий знести йому голову.

Щоб уникнути смерті, Техьону довелося сильно відхилитися назад (буквально лягти спиною на спину коня). І коли здалося, що небезпека минула, принц отримав сильний удар від чого випав з сідла.

Земля і небо перевернулися. Тверда земля вибила з легень Техьона все повітря. Принц заплющив очі й стрімголов покотився по землі, дивом не потрапив під копита. А коли ж зумів зупинитися і стати на ноги, його погляду відкрилося страшне.

Техьону не доводилося бачити смерть настільки близько. Його покійна мати не береться до уваги. У своєму вічному сні вона мала чудовий, умиротворений вигляд і Техьон, дивлячись на неї, не відчував того страху, що зараз. Тоді не було крові та несамовитих криків болю. Техьон пам'ятав, як його мати, укрита шовком, лежала в оточенні квітів і запалених ароматизованих свічок. Він пам'ятав, як мелодійно співав хор і як сонячні промені виблискували на позолоті.

Це так відрізнялося від того, що зараз! Навіть перебуваючи на кордоні він не бачив нічого подібного до того, що розгорталося перед ним.

Техьона на якусь мить паралізувало. В усі очі він дивився, як люди вбивають один одного, як сталь ранить тіло і як сніг під ногами забарвлюється червоним. Зізнатися, він не міг повірити в те, що бачили його очі. Хаос здавався вигадкою, кошмаром від якого хотілося прокинутися. І Техьон був би радий  розплющити очі, от тільки він не спить і весь цей жах насправді.

І допомоги чекати немає від кого.

"Зрадники!"

Розраховувати потрібно лише на себе.

"Виродки!"

"Здохніть!"

І Техьон оголив меч.

Щоб захистити.

І захищатися.

 *** 
Ряди їх невеликого загону швидко прорвали.  З-за стін міста раз по раз приходило підкріплення і час наближався до того моменту, коли впадуть останні одиниці опору. І він разом з ними. Техьон у цьому не сумнівався. І, здається, майже змирився.

Голова Ради все добре прорахував. Його план виявився простий і успішний. Під приводом того, що місто в очікуванні облоги й потребує допомоги, він виманив частину війська, що боронило країну у її кордонів. Тим же, хто забезпечував безпеку мешканців столиці напевно наплів щось про зраду перших і вони, зустрівши "ворога" з усією відвагою і героїзмом, кинулися захищати свій дім. І як тільки із залишками загону буде покінчено, Радник легко розправитися і з тими, хто залишився охороняти території на кордоні.

Техьон не тримав злості на людей. Вони робили те, що вважали за потрібне - захищали свій дім. І нехай вони були обмануті в тому, хто їх ворог, Техьон захоплювався відвагою в їх гарячих серцях.

А ось він відважним не був. Але бояться теж нормально. Страх - частина людської сутності й лише прийнявши його, можна підкорити його собі й користуватися ним як джерелом живої енергії та черпати відвагу.

Важко дихаючи, Техьон міцніше перехопив зброю. Озирнувшись він зрозумів, що його відтіснили від інших на самий край поля бою - ні відступити, ні прорватися вперед. Залишається тільки встромити меч в мокру від крові землю як свій надгробок і чекати, коли трапиться неминуче.

- Стійте! - гучний голос наказав воякам завмерти й відступити, опустивши мечі.

В душі Техьона промайнула надія, але варто було йому повернути голову на звук і побачити людину, якій належав той голос, вона одразу розчинилася в повітрі прозорим серпанком. Його Високість не зміг стерпіти й зло прогарчав: "Головний Радник" в той час, як солдати чемно схилили голови, а один вийшов вперед  і сказав до вельможі в ошатному вбранні: "Вам не варто було залишати місто. Тут небезпечно".

Але Радник відмахнувся від нього, зістрибнув з коня і, дивлячись лише на Техьона, підійшов до нього на небезпечно близьку відстань. Таку, що принц міг би легко проткнути мечем його тіло, не зробивши при цьому жодного зайвого руху; таку, що гострий кінчик зброї уткнувся в чистий одяг і тканина забруднилася  кров'ю з леза. Кров'ю його народу; людей, яких він зобов'язаний захищати й оберігати.

Принц подивився на червоні плями та відчув, як скручує нутрощі. Як на очі навертаються сльози від болю і відрази до самого себе.

Він правда погана людина...

Стиснувши міцніше руків'я, Його Високість запитав:

- Що з моїм батьком?

І нехай він намагався тримати себе в руках, губи все одно зрадницьки тремтіли. Як і голос. Як і рука, що тримала меч. Як і все його втомлене боротьбою за життя тіло. Техьон ніколи не думав, що доведеться робити ТАКИЙ вибір. Він і гадки не мав, що йому доведеться проливати чужу кров аби його власна продовжувала текти по венах.

І заради чого? Він справді зможе все виправити? Самотужки?

- Він живий, - відповів Радник. - Чекає, коли улюблений син повернеться додому, - і променисто посміхнувся. - Ти ж хочеш побачити його?

Хоче. Як ніколи раніше. І нехай він нерідний йому батько, який все життя був байдужим і суворим, і часто нехтував названим сином, але, зрештою, зробив все можливе, щоб врятувати.

Техьон зрозумів тільки зараз. У момент, коли подивився в очі Раднику і побачив в них бажання знищити. Якщо спершу ця людина жадала влади, то тепер хоче помсти.

- Якщо ти з ним щось зробив! .. - крізь зціплені зуби та з повною готовністю застосувати силу.

- Ні-ні! - скинув руки Радник. - Що ти. Я бережу свої трофеї, - і додав: - Якщо хочеш побачити його, тобі доведеться скласти зброю.

- І знову пройти через все місто, як зрадник і злодій? Ні!

Техьон вхопився за руків'я другою рукою і натиснув, але лезо меча було відбито в сторону прудким воїном, тому гострий кінчик порізав лише верхній шар дорогих шат.

Голова Ради, оцінивши принесене каліцтво, роздратовано похитав головою. Принца ж силою змусили стати на коліна і відібрали зброю.

- Тільки накажіть, - сказав один з воїнів і заніс гостре лезо над головою Його Високості.

А Техьон і оком не повів. Він з самого початку знав, що його вчинок може обернуться для нього чимось подібним. Мисливці шанують свої традиції, вони, як ніхто інший, вірні своїм правилам і законам. І суд у них гранично простий.

Як і саме покарання.

Дивно, що для його виконання згаяли стільки часу.

- Потрібно було ще тоді позбавити тебе голови! - виплюнув Радник.

- Потрібно було, - погодився з ним Техьон. Легко і просто, ніби це правда мало відбутися ще тоді.

- Твою голову варто було відсікти ще в момент, як ти тримав в руках птаха, щоб та тварюка бачила, - прошипів Радник, спотворивши обличчя гримасою злості.

- А ще краще було б відрізати йому крила, щоб він не тікав! - сказав... Ні,  прокричав Техьон змусивши оточення здригнутися від сили тріснутого голосу, який луною покотився вмитим кров'ю полем і ліг прозорим покривалом на полеглих. Ніхто з них не заслуговував такої долі.

Ніхто.

І золотомушка в тому числі. Серед них всіх він, мабуть, єдиний, хто не зробив нічого поганого.

Очі Радника спочатку округлилися від подиву, а потім він вибухнув сміхом.

- Ух, як ми заговорили ... Чудо, а не дитина! Цікаво, щоб сказав на це він сам? - схилив голову переставши усміхатися. І погляд пронизливий, що вбиває холодом чорних очей.

- Що з моїм батьком? - глухо прогарчав у відповідь Техьон. Він не хотів більше згадувати про птаха. Не хотів говорити та думати. Не хотів відчувати біль від знайомства і від своїх же слів. То було жорстоко. - На листі стояла його печатка ...

- Якщо скажу, що Його Величність добровільно поставив її, повіриш?

Техьон хотів відповісти, що ні,  але лише стиснув губи, свердлячи поглядом задоволеного Радника, який озвучив думки принца:

- Ні звичайно. Нічого іншого ти й не сказав би, - хмикнув він. - Твій батько досить упертий чоловік, але у кожного є місце, натиснувши на яке можна досягти  слухняності, - сказав він, а в погляді великими буквами читалося: "Ти ж розумієш про що я?" - Люди мало чим відрізняються від тварин і кожного, навіть тебе, Ваша Високість, можна приручити.

Самовдоволення стікало з Радника бурхливим потоком погрожуючи змити всіх своєю силою. Він буквально сяяв від думки, що здобув перемогу і Техьона це дратувало. Він дивився, як підошви чобіт Мисливця топчуть землю і його всього трясло від обурення і ненависті, від бажання з усім покінчити.

Принц сіпнувся в спробі звільнитися від  рук, але хватка у тих була міцна.

- Навіщо? - запитав він. - Навіщо все це? Наша держава процвітала, люди жили в мирі та достатку. Так навіщо було все руйнувати?

Радник завмер слухаючи принца, а потім відповів:

- Процвітало, кажеш. Мир і достаток ... Наївне дитя. Ти все своє життя прожив під замком і смієш говорити, що все було добре?

- Але наш народ правда жив в достатку!

- Легко тобі говорити так, коли ти  жив на готових харчах. Але, так, погоджуюсь, не потребував. Але таке життя, рано чи пізно, привело б до загибелі.

- Що?

Радник важко зітхнув:

- Розумієш, світ, де все знайомо, стабільно і передбачувано - це дорога в нікуди. Люди живуть, як якісь тварини: сплять, їдять, розмножуються без будь-якої мети. Просто тому, що можуть. Просто тому, що звикли. І це, в підсумку, призведе до деградації нас, як народу, до вимирання нас, як особистостей. А я цього не хочу. Людям потрібен рух, розширення меж, пошуки та дослідження нових можливостей за встановленими кордонами. Там, - махнув він рукою в бік, - величезний світ. Він сповнений таємниць і загадок, сповнений безлічі скарбів, які, якщо подолати зону ризику і комфорту, можуть бути нашими. Розумієш? Ми можемо стати тими, хто буде володіти всім цим! Але твій ... батько, - процідив він крізь зуби, - він занадто старий, щоб розуміти важливість того, про що я говорю. Він, як і ти, вважає цей рівень  життя благодатним миром і часом великого процвітання.

- Але війна... Стільки смертей..., - вражений почутим, Техьон не міг підібрати слів, щоб сформулювати свою думку. - Так не можна! Це не правильно! - він озирнувся заглядаючи в очі солдатам, але ті відводили свої погляди, немов їм соромно, немов вони вибачалися за те, що вибрали таку дорогу. - Вам справді не шкода? Не соромно? - Техьон не витримав і закричав, щоб почули всі.  - Ваші брати та сестри, батьки, ви готові пожертвувати їх життями заради того, чого не розумієте? Ви правда зможете вбити їх своїми ж руками, щоб піти за ним? Дім там, де серце, серце там, де любов. І коли з любові народжується сім'я, вона стає величезним світом ... Хіба може бути мало цілого світу? А що там? Теж будете вбивати, щоб добути скарби?

- Для досягнення загального блага кимось доводиться жертвувати, - знизав плечима Радник. - Чи тобі не знати, - додав він, зиркнувши на людей, що оточували їх і ті, вловивши настрій і бажання свого поводиря, удали, що глухі та сліпі.

Техьон був вражений наскільки вірними союзниками вони стали. Здивувався швидкості довіри й тому, як легко таку силу-силенну перетягнути на іншу сторону. Заради обіцяних скарбів.

"Світ навколо нескінченний. Він прекрасний. Але люди зреклися його, втративши здатність бачити речі такими, якими вони є: прекрасними, вільними та нескінченними,  і від того їм завжди усього здається мало."

Техьон відчув себе розбитим. І зрадженим. Він подивився на місто за могутніми стінами та подумав про батька. Його Величність не міг бути тим, ким легко керувати. Можливо Радник пообіцяв йому щось дуже вагоме, щось важливе. Можливо навіть така людина, як правитель, в глибині душі міг бажати чогось більшого, і Радник пообіцяв дістати це. Пообіцяв виконати бажання в обмін на...

Ні!

Техьон потряс головою, проганяючи погані думки. Його Величність надто розважливий і прив'язаний до встановленого порядку, щоб бути настільки жадібним. Він не міг. Чи все ж таки  не все так однозначно?

Принц перевів погляд на Радника. Той височів над ним, чистий і охайний, і посміхався, граючи китицею на поясі. А позаду нього - невисокий пагорб застелений тонким шаром снігу; трохи вище - безкрає небо, яке сліпить очі своєю чистотою, і сонце, що світить для всіх однаково. Сонце, промені якого однакові як для живих людей, так і для тіл, понівечених смертю, які лежать в неналежному вигляді в калюжах з бруду і крові.

- Гаразд, - зітхнув Радник, - закінчуймо. Що там з рештою, є ті, що вижили? - подивився він у далечінь, де догорали самотні осередки опору.

- З десяток чоловік, не більше, - тут же прозвучала відповідь, на яку Радник кивнув головою і наказав полонених не брати.

- Зрадники не заслуговують смерті, - сказав він, а після повернув голову в бік Техьона і подивився йому в очі.

- Це був ти.

Радник здивовано насупив брови.

- Це ти намовив Північний народ порушити наші кордони, - Техьон стиснув кулаки від безвиході та відчаю, тому що більшого зробити не міг.

Він залишився один.

І він буде останнім. Вся ця історія закінчиться на ньому. Тут і зараз.

- Ваша Високість, - посміхнувся той, - Вас неправильно проінформували. Я був тим, хто попросив у них допомоги в боротьбі з Вами. На щастя чи ні, але вони не змогли дістати Вас. Генерал і його люди добре виконали свою роботу захищаючи Вас. Його Величність вміло продумав план, як заховати Вас від мене, але лише тому, що він не знав, що весь той рух на кордоні було зроблено спеціально для Вас. - Радник підійшов ближче і присів перед принцом, щоб заглянути тому в очі. - Ви щасливчик, мій принц. Ви змогли побачити щось, що не дозволено простим людям. Торкнулися великої таємниці, - його голос шепотів, щоб чув тільки Техьон. - Але Ви були занадто дурні, щоб розпізнати справжню цінність скарбу, - пригнічено похитав він головою і випростався, обтрусивши поділ свого одягу від  бруду. - Ваш батько буде сильно сумувати, - додав він. - Але що поробиш, коли ви були так необережні при спробі втекти, що напоролися на меч.

Радник кивнув головою і Техьон відчув, як лезо проткнуло його тіло. Але принц, здавалося, не надав цьому ніякого значення. Його очі невідривно дивилися на Радника, на його гордливу постать, і він не бачив, як з живота стирчав кінець меча, і як з нього крапала кров.

Біль прийшов потім, коли з його тіла витягли меч. Воїн, який проштрикнув його, штовхнув ногою у спину і принц впав.

Земля і небо перевернулися. Біль розмив усі фарби в незрозумілі плями. Техьонові здалося, що він впав у небо, ніби в річку і зараз тоне в її безмежній товщі в той час, як зверху на нього ллється тепле світло. Таке м'яке і звабливе. Торкнутися б його, але не можна - світло, при всій своїй ощадливості, ранить.

А як же "сонце світить всім однаково"?

А як же "життя завжди знайде спосіб, щоб бути та не закінчуватися"?

Техьон відчуває себе обдуреним тому, що "всі форми життя тимчасові". Чи тому, що біль застилає розум, плутаючи думки й не даючи згадати щось важливе, щось значуще, щось, що дає надію. Щось схоже на "... коли вони зникають, залишається енергія, що не розвіюється в пил, а продовжує пульсувати й жити ...", але не воно. Було щось ще.

"Техьон, я ..."

- Чон ... Чогнук ... - не пошепки навіть, на видиху, - Я теж...

І помах крил, він чується чітко. Може і марення, але Техьону, який лежить на холодній землі, здається ніби навколо нього осідають пір'їни. Краї їх так сяють на сонці!

Якби ж побачити хоч разочок, думає він прикриваючи очі, а коли знову розплющує - завмирає, боячись відлякати бажаний міраж.

Очі Чонгука темні, але налиті співчуттям і благанням про прощення. У тих чорних зіницях він бачить своє зображення і сприймає реальність лише тоді, коли тепла долоня торкається його холодної щоки, а губи навпроти з сумом і щемом шепочуть: "Прости. Будь ласка, прости мене. Прости, прости, прости...".

Голос у Чонгука тремтить. Техьон, відпливаючи на край свідомості, чує це. І боячись кліпнути,  все дивиться і дивиться, відчуваючи, як пальці гладять його щоку, як з трепетом торкаються вилиці й ведуть до губ і там завмирають, пестячи вже лише поглядом.

Який прекрасний міраж. Можливо диво правда існує. Нехай в голові. Нехай у вигляді солодкого запаморочення, що  звільняє від жахливого ​​болю, але Техьон радий і цьому. Він насолоджується миттю думаючи, що цю брехню створив його мозок і навіть не мислить про те, що це може бути правдою.

Але це правда і десятки воїнів свідки тому.

Раптова тиша, що накрила  поле битви, змусила  Радника зупиниться та обернуться. І те, що він побачив, вразило його до неможливості.

- Золотомушка ..., - прошепотів він.

- Що? - перепитав підручний, який  йшов поруч і, як і його командир, зупинився, простеживши погляд Радника. - Хто це?! - вигукнув він. - Звідки ..., - але договорити не зміг через те, що Голова зупинив його жестом. - Що відбувається? - пробубонів він, коли Радник, ніби під гіпнозом, рушив вперед, до дивного, повністю оголеного незнайомця, який притискав до себе тіло принца.

Чонгук схилився так, що торкався своїм чолом чола Його Високості та погойдувався з боку в бік. Одна рука підтримувала принца, а другою він прикривав рану. Крізь пальці сочилася кров і з кожним биттям серця вона безповоротно виливалася назовні.

Навіть людина, яка вірить у диво не стане запевняти, що в цій ситуації можна щось зробити.

Їх ніхто не чіпав. Солдати стояли широким півколом і лише допитливо дивилися на те, що відбувається, а коли до них підійшов Радник, то перевели погляди на нього чекаючи вказівок. Ніхто з них особисто не хотів робити що-небудь.

- Моя пташка! - посміхнувся мисливець, упевнившись, що йому не привиділося. Його очі сяяли, а ось в очах Чонгука, коли він повернув голову, клубочилась густа пітьма. - Ти повернувся…

- Потерпи ще трохи, - прошепотів Чонгук Техьону на вухо, акуратно поклав на землю і піднявся з колін.

Він був повністю голий. Підвіска у вигляді краплі, що висіла на шиї, приковувала погляди своєю блакиттю й відблисками. Вона, можна сказати, відвертала увагу від крові та бруду на тілі; відвертала увагу від того наскільки він був розлючений.

Голова Ради розвів руки в сторони немов очікував, що Чонгук кинеться в його обійми.

- Іди швидше до мене. - І Чонгук пішов. -  Я нудьгував. - Чонгук теж. - Цей паршивець відібрав тебе у мене і мені було так погано. - Чонгуку, замкненому в клітці теж було погано. - Його Величність ховав від мене злодія. Я хотів покарати, але ніяк не міг ..., - Чонгука теж ховали та не відпускали, він теж не міг нічого зробити. - Я радий що ти повернувся!

Чонгук нарешті підійшов ближче і став перед Головою з пустим виразом обличчя, і Радник міг розглянути його в небезпечній близькості. Його губи тремтіли то витягаючи в посмішку, то щільно стискаючись. І очі, Чонгук шкірою відчував, як ті оглядають кожну ділянку його тіла.

- Моя пташка, ти обіймеш мене?

Чонгук замість відповіді повільно піддався вперед, в розпростерті обійми та дозволив рукам зімкнуться на спині. І коли це сталося, він прошепотів щасливому Раднику на вухо:

- Потрібно було вбити мене, коли була така можливість.

З лиця мисливця зійшли всі фарби. Радник спробував відсторонитися, але Чонгук не дозволив - перехопив того за передпліччя, стискаючи до синців під одягом, і до жаху рівним голосом продовжив говорити: 

- Тримати мене в клітці було твоєю великою помилкою. І твоїм великим щастям стало те, що це людське дитя повернуло мене додому. Ти навіть не уявляєш наскільки близьким був до смерті того дня і за те, що прожив стільки часу після, ти зобов'язаний тільки йому.

Радни налякано подивився на своїх воїнів, що оточували їх, а потім перевів погляд на тіло принца, що лежало на талому снігу.

- Ніхто не сміє його чіпати. Ніхто і ніколи більше. - Чонгук узявся за руків'я меча, що висів на поясі Радника - А тих, хто не послухається ..., - потягнув за зброю і зло прошипів у вухо, - чекає смерть!

Чонгук ніколи не позбавляв життя. Але сьогодні, зараз, він відчував, що чинить правильно. Ця людина погана. Він - мисливець, який заради забави забирає життя в одних істот, а інших прирікає на мученицьке існування під замком. Він занадто небезпечний. Занадто підступний. Він знає, де розташоване Джерело...

Меч легко пронизує тіло. Легко і швидко настільки, що ніхто з вояків не встигає помітити. Лише коли Радник, хриплячи, осідає додолу, розуміють і ... Нічого не роблять. Стоять, мов бовдури й дивляться, роззявивши роти.

Чонгук вільно підходить до Техьона. Сідає біля нього в бруд, в мішанину  з мокрого снігу, землі та крові, знаходить в складках одягу на грудях таку ж підвіску у вигляді краплі й завмирає, дивлячись лише на неї. Очі принца закриті, але він все ще дихає, з великими паузами й ледь відчутно. Чонгук відчуває це тому, що приклав палець до артерії на шиї Його Високості та рахує удари пульсу. Відчуває, коли веде пальцем від вилиці до підборіддя. Відчуває, коли схиляється нижче і цілує прочинені губи, які не можуть відповісти.

Він знає, що життя - це не лише народження і смерть. Це щось схоже на нескінченний потік енергії, який не можна перервати. Але навіть від знання того, що можна одну форму перетворити в іншу, біль нікуди не зникає.

- Техьон, - видихає він відчуваючи, як по щоці скочується сльоза.

Видихає, дивлячись, як на Краплі, що лежить на завмерлій грудині, з'являється глибока тріщина.

Видихає, подумки повторюючи непорушну істину - життя завжди знайде спосіб, щоб бути, і солдати, які стали мимовільними свідками, підіймають погляди до неба, спостерігаючи за польотом двох маленьких птахів.
Категорія: K-pop знаменитості Романтика, Фантастика, K-pop знаменитості, AU, Слеш | Додав: Натюрморт | Теги: BTS AU
Переглядів: 642 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Золотомушка. Частина четверта (2)
Завантаження...